Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Згодом мешкав на еміграції у Торуні. Помер до 1936 р.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. - с. 72–73, 400; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 156–171; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 411; Євтимович В. До історії Кам'янецької спільної юнацької школи//Літогшс Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4. — С 6.
ЛЮБИМЕЦЬ Микола Клавдійович
(3.12.1891—?) — достеменних даних про старшинський ступінь не віднайдено.
Народився у с. Білогородка Київської губернії.
Любимець Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У листопаді—грудні 1919 р. — командир 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. — командир 1-ї Синьої сотні 3-го кінного полку Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. З 01.07.1920 р. — командир 3-го кінного полку Армії УНР (до 29.09.1920 р.). З 13.07.1920 р. — за сумісництвом командир 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР. У січні 1921 р. був приділений до культурно-освітнього відділу штабу Окремої кінної дивізії. У серпні 1921 р. був визначений реєстраційною комісією для перевірки зарахування на військову службу як особа, що не мала офіцерського звання та не могла бути нагороджена орденом Святого Георгія IV ступеня, який М. Любимець носив. Дезертував з Армії УНР. Подальша доля невідома.
Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імені запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 177–214;Ч. 9. — С. 206–225; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 109, 202;Спр. 653. — С. 140;Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 12; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 250, 274, 351.
ЛЮБИЧ Павло
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 17.11.1918 р. — командир 4-го Сірожупанного полку у військах Директорії.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83
***Парад Сірожупанної дивізії у Києві 15 серпня 1918 р. (За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9)
Старшини 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР з німецькими представниками, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
Старшини-організатори 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР і австрійськими офіцерами, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
ММАГАЛЯС Семен
(17.05.1885–1978) — сотник Армії УНР.
Народився у м. Винники біля Львова. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. У 1908 р. вступив однорічником до 4-го піхотного полку австро-угорської армії (Відень). З 1912 р. — фенрих. З 1914 р. — лейтенант. З 1915 р. — обер-лейтенант.
22.11.1918 р. вступив до Української Галицької армії, обіймав посаду муніційного (тобто — патронного) референта Державного секретаріату Військових справ ЗУНР. У червні 1919 р. у складі спільної делегації УГА та Дієвої армії УНР брав участь у переговорах з польською стороною. З 14.07.1919 р. — молодший старшина оперативного відділу штабу 3-го Галицького корпусу. 01.10.1919 р. перейшов на службу до Дієвої армії УНР на посаду помічника начальника закордонного відділу Головного управління Генерального штабу. З 01.01.1920 р. — начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 03.05.1920 р. — начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.
Магаляс Семен, фото 1920 року (Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1972. — Ч. 4)
У лютому 1921 р. повернувся до Львова, став одним із засновників Української військової організації. З лютого 1922 р. — директор канцелярії товариства «Просвіта».
У 1941 р., після вступу німецьких військ до Львова, — секретар львівської міської управи. У 1942–1944 р. — начальник 4-ї дільниці Львова.
З 1945 р. — на еміграції у Німеччині. З 1949 р. — у США. Помер та похований у Нью-Йорку.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, С. 456; Спр. 169. — С 213; Сотник Семен Магаляс//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1972. — Ч. 4. — С 91–93; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 217, 218; ВК — 1978. — Ч. 4.
МАГЕРОВСЬКИЙ Борис Володимирович
(19.01.1885-08.1926) — полковник Армії УНР.
Магеровський Борис, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Народився у м. Полтава. У 1915 р. — прапорщик 239-го піхотного Костянтиноградського полку. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за бій 10–11.05.1915 р. Перебував у німецькому полоні.
З 12.03.1918 р. — командир 5-го Українського (Синьожупанного) полку 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії. У 1919 р. — помічник командира 1-го Синього полку Дієвої армії УНР (згодом — 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії). Був поранений. З 15.08.1919 р. — в. о. командира 7-го Синього полку Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У 1920 р. — командир кінної сотні 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 27.12.1920 р. — командир 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер та похований у Рівному.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 73–79; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 68-101.
