Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653 — С. 141; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226, 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; 1938. — Ч. 8. — С. 177–214; 4 9. — С. 206–225; Марущенко-Богдановський А. З пережитого//Табор. — 1928. — Ч. 2. — С. 63–65, Марущенко-Богдановський А. Штурм Арсеналу//Табор. — 1927. — Ч. 5. — С. 20–23; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакції//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Смовський К. Виправлення та доповнення//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 242–248; Коваль Р. Багряні жнива Української революції//Київ. — 2006. — С. 255–258
МАРЧЕВСЬКИЙ Людовік Феліксович
(13.08.1882—?) — командир загону панцерних потягів Дієвої армії УНР.
Закінчив Миколаївське інженерне училище (1904), два класи Миколаївської інженерної академії, служив у 2-му саперному батальйоні (Вільно). Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 16.08.1919 р. і до жовтня 1919 р. — начальник 2-го загону панцерних потягів. Подальша доля невідома.
Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 45; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
МАСАЛИТИНІВ Дмитро Григорович
(10.10.1871–1924) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Волинцево Путивльського повіту Чернігівської губернії. Закінчив військове училище. Брав участь у Російсько-японській війні. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан Благовіщенського резервного батальйону. У складі 37-го Сибірського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений та двічі контужений. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1917 р. — командир полку у 1-й Українській (104-й пішій) дивізії 1-го Українського (34-го армійського) корпусу. З травня 1918 р. — командир 6-го пішого Лубенського полку Армії Української Держави. З 10.09.1918 р. — помічник командира 12-го пішого Могилівського полку Армії Української Держави. З 01.10.1918 р. — помічник командира 5-го пішого Кременецького полку. У червні—липні 1920 р. перебував на посаді начальника постачання Армії УНР. У 1921 р. — помічник голови та т. в. о. головного контролера Армії УНР. У 1921 р. — в. о. командира 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 06.01.1922 р. — начальник 1-ї запасної бригади.
Похований на українському військовому цвинтарі у Щипіорно.
ЦДАВОУ — Ф. 3523 — Оп. 1. — Спр. 2. — С. 34; Середа М. Сторінка з історії визвольної боротьби/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 11. — С. 15–17.
МАСЛОВ
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії штабс-капітан.
Протягом 1919 р. — командир 17-го (3-го) Гайдамацького полку (з перервами). У грудні 1919 р. хворим на тиф був захоплений гайдамаками отамана Волоха та разом із ними потрапив до більшовиків. Зміг уникнути мобілізації до РСЧА. Навесні 1920 р. прибув до Павлограду, де став одним з керівників місцевої підпільної української антирадянської організації. У липні 1920 р. був схоплений ЧК та, ймовірно, страчений.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 260; Дукельский С. ЧК на Украине. — Альберта. — 1989. — С. 107.
МАСЛЯНИЙ Антін Павлович
(17.01.1865—?) — генерал-поручик Армії УНР.
Народивсяу с. Кириківка Охтирського повіту Харківської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1887), служив у 37-му піхотному резервовому кадровому батальйоні. З 19.06.1902 р. — старший ад'ютант штабу Варшавської військової округи. З 06.12.1904 р. — підполковник. З 06.12.1907 р. — полковник. З 30.08.1914 р. — начальник інспекторського відділу штабу головнокомандувача армій Північно-Західного фронту. З 15.01.1915 р. — помічник чергового генерала штабу головнокомандувача армій Західного фронту. З 10.04.1916 р. — генерал-майор. З 18.11.1917 р. — черговий генерал штабу Південно-Західного фронту. За Першу світову війну мав всі ордени до Святого Святослава І ступеня.
З 24.04.1918 р. — помічник начальника Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. З 03.12.1918 р. — т. в. о. начальника Головного штабу Української Держави, згодом — УНР. 3 17.01.1919 р. — член Військової Ради УНР, невдовзі — приділений до Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 01.11.1919 р. — член комісії з вироблення законопроектів проходження військової служби в Дієвій армії УНР. З 19.03.1920 р. — начальник Головного управління персонального складу Генерального штабу УНР. З 07.06.1920 р. — помічник начальника Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.
У 1920—21 рр. читав лекції у Камянецькій спільній юнацькій школі. Постановою Гонорової ради від 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерал-поручика.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 66–67; Оп. 2. — Спр. 652. — С. 39; Спр. 653. — С. 93-а; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 288.
МАТЮШКОВ Олександр Михайлович
(21.11.1880-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Тирасполь Херсонської губернії. Закінчив Одеське військове училище (1905), вийшов підпоручиком до 73-го піхотного Кримського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 25.06.1918 р — помічник командира з господарчої частини 1-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1.01.1919 р — завідувач обмундируванням Київської інженерної юнацької школи, з травня 1919 р. перебував у польському полоні, з 22.09.1919 р. — завідувач господарською частиною Кам'янецької пішої юнацької школи (до 14.11.1919). Навесні 1920 р. — у резерві старшин
