Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Останнє звання у російській армії — полковник.

З 10.03.1918 р. — старший діловод Головного артилерійського управління Армії УНР. З 22.10.1918 р. до осені 1919 р. — начальник відділу збереження та ремонту майна Головного артилерійського управління Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Закінчив Тверське кавалерійське училище. Станом на 01.01.1910 р. — корнет 5-го драгунського Каргопольського полку (м. Конін). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У жовтні 1917 р. служив у 15-му гусарському Українському полку, брав участь у виділенні українців цього полку в окремий дивізіон, а з рештками полку демобілізувався, перебуваючи на території Росії. У серпні 1918 р., як українець за походженням, повернувся з Радянської Росії на батьківщину. Приватно мешкав у Києві до приходу червоних у лютому 1919 р.

Був мобілізований до РСЧА. На початку серпня 1919 р. у Вінниці перейшов на бік Дієвої армії УНР, надав цінні відомості про червоних. З серпня 1919 р. — начальник штабу 3-ї окремої кінної бригади Дієвої армії УНР. З вересня 1919 р. — інструктор верхової їзди Спільної юнацької школи. З квітня 1920 р. — начальник 1-ї ремонтної комісії, що постачала коней для Армії УНР. У кінці червня 1920 р., після розформування комісії, демобілізувався.

У 1921 р. приватно мешкав у Варшаві. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 558. — С. 27; Огрешко-Арський М. Спільна воєнна школа Дієвої армії УНР/Дризуб. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 72 — С. 10–16.

(1865—?) — полковник Армії УНР.

У 1902–1904 рр. — викладач фізики та математики у Лубенській гімназії. Згодом — викладач Володимирського Київського кадетського корпусу, комерційного училища та приватної гімназії. З 1911 р. — викладач Полтавської чоловічої гімназії. З кінця 1911 р. — викладач Київської чоловічої реальної школи. Станом на 1914 р. — викладач Київських сільськогосподарських курсів при Київському товаристві сільського господарства.

У 1917 р. вступив добровольцем до 1-го Українського козачого полку ім. Б. Хмельницького. З 03.03.1919 р. — начальник культурно-освітнього відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З весни 1920 р. — інспектор класів Камянець-Подільської спільної юнацької школи, одночасно — начальник культурно-освітнього відділу Генерального штабу УНР. З 05.10.1920 р. — полковник.

У 1920—30-х рр. був професором математики в Українській господарській академії у Подєбрадах.

Лорченко Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 81-а; Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 93-а; Єрмолаєв А. Спомин// Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9; Євтимович В. До історії Камянецької спільної юнацької школи//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4 — С. 5–6.

(17.07.1888-?) — підполковник Армїї УНР.

Народився у с. Жуків Заславського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — підполковник (?).

У 1920–1921 рр. — приділений до штабу 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 15.

(17.1.1888—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Марковичі Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина штабу 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 3.

(1893 — після 1945) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Іванівка Слов'яно-Сербського повіту Катеринославської губернії.

У 1917 р. — підпоручик, командир сотні 1-го Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького. 29.01.1918 р. брав участь у бою під ст. Крути: вів вогонь з єдиної гармати, поставленої на залізничну платформу. Під час вуличних боїв у Києві проти більшовиків — командир збірної батареї. З 09.02.1918 р. — командир півбатареї 1-ї батареї Запорізького гарматного куреня (з 15.03.1918 р. — 1-го Запорізького легкого гарматного полку) Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 7-ї Запорізької гарматної бригади Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник командира 2-го Запорізького кінного полку. Під час походу наприкінці квітня 1920 р. був направлений штабом Дієвої армії УНР до лінії фронту для встановлення зв'язку з польськими військами. У 1920–1921 рр. — командир 1-ї Запорізької гарматної бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.

На інтернації перебував у Вадовицях (Польща), звідки у липні 1921 р. разом з особовим складом бригади виїхав до табору Німецьке Яблонне (Чехія), де перебували частини УТА.

У 1920—30-х рр. жив у Берліні, очолював військово-спортивний відділ Союзу Гетьманців-Державників — військовий штаб при П. Скоропадському. У 1945 р. перебував у Західній Німеччині у таборах для переміщених осіб. Подальша доля невідома.

Гончаренко А. Бій під Крутами//За Державність. — Варшава. — 1939, Ч. 9. — С. 145–152; Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 149–157; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 288, 420, 424; Канівець Ст. Лист без підпису//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. - № 1. — С. 61; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 48.

(?—28.01.1921) — підполковник