Машерують наші добровольці… - Микола Лазарович

хоробрості та стійкості, надією на відродження української державності. «Ми мали дні, — писав з–під Семиківець 16 листопада 1915 р. у своєму листі до члена Української Бойової Управи Володимира Темницького четар УСС Петро Дідушок, — що по чотири рази йшли до штурму. І фактично ми ситуацію врятували. Це признав нам зараз на місці кап[ітан] ген[ерального] штабу з дивізії Горват, який сказав: «Ви вирятували ситуацію», але, каже, про це не можемо згадати публічно, бо маємо такий наказ. Кожде наше слово про вас коштуватиме Австрію новий університет і інші концесії»[73]. Не жаліло похвали усусам і німецьке командування. В одному з його донесень з цього приводу зазначалося: «З нами ішли до наступу українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї австрійсько–угорської армії»[74]. Щоправда, ціна стрілецької слави була надзвичайно високою: УСС втратили 49 вбитими, 168 пораненими, 157 полоненими[75]. Внаслідок артилерійських обстрілів були повністю зруйновані Семиківці.

Після останніх боїв стрільців було спершу переведено в резерв дивізії, а в другій половині листопада — на зимовий постій до Соснова Теребовлянського повіту. Це були вже не ті стрільці, що восени 1914 р. покидали свій край. Тепер вони пройшли цілий ряд вогненних проб і в цім вогні дозріли внутрішньо, набралися гарту і душевної рівноваги. Під впливом великої місії, покладеної на них, почали УСС творити якісно новий тип українця, що виражалося в їх способі думання, розумінні своєї мети та гідності. «Кожний усвідомлював собі, що і при найгіршому висліді світової війни, український народ мусить покінчити із загумінковістю та послідовно, хоч і постепенно буде змагати до найвищої мети»[76] — зазначав згодом колишній УСС Лука Луців.

Ще з осенi 1915 р. почалася нова фаза нацiонально–полiтичної працi стрiлецтва. Сталося це головним чином завдяки сотниковi Вiтовському, який, перебуваючи в Кошi УСС[77] на лiкуваннi i маючи змогу обдумати деякi питання стрiлецького життя, прийшов до переконання, що однiєю з найбiльших перешкод для ефективної дiяльностi стрiльцiв є фактичне розчленування австрiйською вiйськовою владою леґiону на кiлька частин, пiдпорядкованих рiзним командам, щоб таким чином позбавити його полiтичного характеру[78]. Свiдченням останнього була i вiдмова Австрiї вiд нiмецького плану, укладеного в кiнцi 1914 — на початку 1915 р., який передбачав, що Українські Січові Стрільці стануть зародком великої української армiї, котра мала через Туреччину та Кавказ пробратися на Кубань i звiдти поширювати свiй вплив на всю Велику Україну, проголошуючи її самостiйною державою[79]. Необхiдно було змінити несприятливу ситуацію. Тому пiд впливом Дмитра Вiтовського починається жваве листування мiж кошовиками та iншими пiдроздiлами леґiону, змiцнюються зв’язки мiж ними, активiзується дiяльнiсть Сiчового Коша. Останнiй, маючи порiвняно бiльшу свободу руху та контакти з усiма леґiоновими формацiями i багатьма нацiональними iнституцiями краю, поступово перебирав на себе роль полiтичного i пропагандистського осередку стрiлецтва. Звiдси виходили проекти рiзних починiв, тут реалiзовували iдеї, котрi подавали iншi пiдроздiли. Тут великою мiрою формувалася стрiлецька iдеологiя, зароджувалися полiтичнi плани УСС, втiлювалися в життя їхнi творчi задуми. Не випадково члени Української Бойової Управи, якi ознайомлювалися зi стрiлецьким життям, ще в травнi 1915 р. констатували, що Кiш є «рiч дуже важна, без неї стрiлецтво завмре. Там осередок i жерело сил»[80].

Ще одним фактором, що сприяв внутрiшнiй консолiдацiї Українських Січових Стрільців, було їхнє спiльне перебування наприкiнцi 1915 — навесні 1916 р. на постої в селі Сосновi над Стрипою та в його присiлку — Тудинцi. Ситуація була доволі спокійною, а тому стрільці отримали добру нагоду для ближчого знайомства між собою та обміну думками щодо дотеперішніх здобутків і невдач, ролі січової формації в суспільстві. Часті товариські вечірки зі жвавими дискусіями лише сприяли виробленню чітких світоглядних орієнтирів. Зокрема, на спільній зустрічі майже всіх стрілецьких старшин, яка відбулася ще 24 жовтня, було заявлено, що УСС не можуть «спочити доти, поки не встане вільна самостійна Україна!»[81]. Щойно тут стрілецтво згуртувалося в єдиний органiзм не лише за формальними ознаками, пов’язаними зі створенням Першого полку, але й духовно. Тодi ж активiзувалися практично всi сфери стрiлецької дiяльностi. Все вiдчутнiшим ставало прагнення до широкого вияву своїх настроїв, думок та iдей, яке знаходило вiдображення у розмовах УСС, публiкацiях у часописах[82] i навiть у бойових наказах. Зокрема, в сотенному наказi Василя Кучабського вiд 24 березня 1916 р. з нагоди вiдзначень українських стрiльцiв австрiйським командуванням наголошувалося: «Ся думка, що привела нас всiх у стрiлецькi ряди, думка Самостiйної України, думка оружного виборення сеї самостiйности є богато вища i благороднiша, чим бажанє вiдзначень. Тому, як i доси, так на будуче стрiльцi будуть боротися не за вiдзначенє, а виключно за сю основну iдею Українського Сiчового Вiйська»[83].