Машерують наші добровольці… - Микола Лазарович
Ідеї державної самостійности України Ви дали тіло і кості, Ви вляли в неї живу, гарячу кров. Тому діла Ваші як дороговкази вказують шлях українському народові. Ваші побіди наповняють його душу вірою, що власними силами добуде собі волю, — надією, що «Україна встане, світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти»[53].
«Щиру подяку і подив» виразив стрільцям командувач 55–ї австрійської дивізії, до складу якої входив леґіон УСС, генерал Фляйшман. Другого травня він видав наказ, у якому, серед іншого, говорилося: «Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити. Щоб ці побажання сповнились — тричі слава!»[54]
Відомий поет Олесь Бабій присвятив битві на Маківці одноіменного вірша, де є такі рядки:
Верхів’я гір, верхів’я слави, Шумить, шумить, шепоче ліс: По битві на полях Полтави Тут вперше український кріс Спиняв московськтх полчищ лави, І вперше по літах недолі Слова упали тут стрільцеві: «Ми не поклонимось цареві! Ми прагнем волі!»[55]У кровопролитних боях за Маківку леґіон УСС утратив 42 чоловіки вбитими, 76 пораненими і 35 полоненими. Серед тих, хто особливо відзначився, були четарі Андрій Мельник, Василь Кучабський, Антін Артимович, Іван Каратницький, Осип Яримович, хорунжі Олена Степанівна, Северин Яремкевич, Остап Коберський, десятник Василь Радович, стрільці Іван Кривий, брати Іван і Василь Зітинюки, Степан Терлецький та багато інших.
Пiсля перемоги на Макiвцi, коли з’явилася надія на повернення до свого краю, патріотичний запал серед стрілецького загалу істотно посилився. Стрiльцi, якi i в найтяжчi часи намагалися бути в курсi нацiональних справ, тепер подвоїли свою енергiю. Але вже не просто проголошуючи гасла, а й задумуючись над тим, як їх реалізувати. Чи не найкраще такi тенденцiї проглядаються в роздумах одного зі стрiлецьких iдейних провiдникiв четаря Iвана Балюка, якi вiн виклав у листах, зокрема, до Дмитра Донцова та Степана Масляка. Тут автор доводить, що творення майбутнього українського суспільства повинні взяти на себе молоді сили, бо старша генерація вже не здатна до такого завдання. Основою цих молодих сил мало стати стрілецтво, навколо ідей якого зібралося те, що ще «здорове, молоде, міцне і, перебувши огневий гарт, стане воно зав’язком нової суспільности, творчої і здібної до посвяти і запалу до діла і бою...»[56]. Головним принципом діяльності молоді мала бути «праця напружена до максімума і борба без компромісів, без уступок», бо «національна честь вже пробудилась і жадає сатисфакциї за століття неволі, кривди, топтання...»[57]. Підсумовуючи свої роздуми, Іван Балюк зазначав: «Цiль наша ясна: Українська держава в етнографiчних границях i уможливлений нею iнтензивний культурний розвiй... Нам не вiльно вдоволятися навiть тим, якби до Днiпра прилучено Україну, що мабуть виключене в сiй вiйнi. Се проста i зрозумiла думка, але те важне, щоби привикли до неї»[58]. Така позицiя була виразом спiльної думки всього стрiлецького загалу.
Аналiзуючи стан українського суспiльства i бачачи в ньому немало недолiкiв, зокрема, брак почуття обов’язку, вiдповiдальностi, дисциплiни, стрiльцi вважали своїм безпосереднiм завданням допомогти йому позбутися цих вад. Вони заявляли, що стануть «тими вiдродженцями, якi нарiд вiдродять, будуть корчувати те, що нас нищить, а насаджувати те, чого нам треба, щоб стати народом «залiзним»[59]. «Ми чуємо, що нашi думки годнi перетворити нарiд, — писав Iван Балюк до Дмитра Донцова й тут же додавав, — але i чуємо, що слабiємо, один за другим сходимо зi сьвiта»[60]. Останнi слова стали страшним провидiнням для УСС, бо багато з них, в тому числі й сам Iван Балюк, загинули в боях, — що мало трагiчнi наслiдки для українських визвольних