Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

дістану його (звідти); якщо він на небі, я змушу його спуститися звідти; якщо знайду, то знайду; не зможу знайти – тоді бог дав, бог взяв; що мені робити? разом з тобою я віддамся чорному горю». Ханська дочка говорить: «Як я дізнаюсь, Казане, що юнак залишився на полюванні, якщо ти зі своїм втомленим конем, зі своїм затупленим списом не вирушив слідом за ним». Казан повернувся назад, попрямував по тій же дорозі, по якій прийшов. Упала ніч; мати юнака, не розвідавши, таємно віддала наказ: «Нехай прийдуть за ним дев'яносто загонів молодих огузів, нехай знають беки, що юнак у полоні», – сказала вона. Вона прийшла туди, де були розбиті вороги; побачила, що сорок джигітів її сина убиті, що бедуїнський кінь юнака лежить, уражений стрілою; серед трупів вона не знайшла труп свого хлопчика, знайшла його нагайку із золотим руків'ям, вірно упевнилася, що її син потрапив у полон до ґяурів. Вона заплакала: «Сину, вершино моєї чорної гори! сину, розлив моєї закривавленої ріки! у дні старості відібраний у мене, єдиний сину!» Так говорячи, вона застогнала, вирушила по сліду ґяурів.

Ґяури розташувалися у звивистій чорній ущелині, наділи на юнака чорний шерстяний одяг, кинули його впоперек біля порога воріт; хто заходив – наступав, хто виходив – наступав: «нам дістався в руки старий ворог, син татарина; заслужено ми уб'ємо (його)», – (говорили вони), кинувши його впоперек біля порога воріт. Тут прийшов хан Казан, почав збуджувати свого буланого коня; ґяури побачили, що прийшов Казан, сахнулися; хто почав сідати на коня, хто почав одягати кольчугу. Юнак підняв голову і говорить: «Скажіть, ґяури, що сталося?» Ґяури говорять: «Твій батько прийшов; ми хочемо схопити його». Юнак говорить: «Пощадіть, ґяури, пощадіть, в єдинобожжі немає сумніву!» Ґяури юнака пощадили, розв'язали йому руки, відкрили йому очі; юнак вийшов назустріч своєму батькові і говорить – подивимось, хане мій, що він говорив; Уруз говорить: «Прийди сюди, мій бек-батьку! Звідки ти дізнався, що я потрапив у полон, що мої білі руки зв'язані на спині, що до моєї білої шиї прив'язаний волосяний аркан, що мої чорноокі джигіти убиті? Поки ти не прийшов, батьку, ґяури радились: «схопіть Казана, вершника на буланому коні; зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів, не дайте йому спам'ятатися, відрубайте його прекрасну голову, пролийте на землю його яскраво-червону кров, убийте в одному місці їх обох разом із сином, погасіть його вогнище». Так вони розмовляли. Хане мій, батьку! я боюсь, що ти, коли примусиш скакати свого буланого коня, даси йому посковзнутися, що ти, коли будеш битися, даси схопити себе, даси відрубати, не спам'ятавшись, свою прекрасну голову, змусиш плакати мою сивоголову матір, примовляючи: «сину!», примовляючи: «щастя моєї голови, Казане!» Повернись назад, батьку, вирушай до свого золотоверхого намету, будь надією моїй старій матері! Не змушуй плакати мою чорнооку сестру, не змушуй стогнати мою стару матір; померти батькові заради сина соромно. Заради творця, батьку, повернись, іди додому! Якщо вийде назустріч моя стара мати, запитає тебе про мене, батьку, дай їй правдиву вістку; скажи: я бачив твого сина в полоні; скажи: його білі руки зв'язані від (самих) ліктів; скажи: до його шиї прив'язаний чорний волосяний аркан; скажи: він лежить у свинячому хліві; скажи: волосінь і шерсть труть його шию; скажи: важкий ланцюг б'є його по щиколотках; скажи: їжа його – запліснявілий ячмінний хліб і гірка цибуля. Про мене нехай моя мати не турбується; нехай чекає один місяць; не прийду через один місяць – нехай чекає два місяці; не прийду через два місяці – нехай чекає три місяці; не прийду через три місяці, тоді нехай знає, що я помер, нехай заколе мого коня-жеребця і влаштує по мені поминки, нехай відпустить мою дружину, дочку чужинця; у весільне шатро, що чекало мене, нехай увійде інший. Нехай моя мати заради мене одягне синій (одяг), одягнеться в чорне; нехай у народі огузькому оплакують мене; хай буде моя голова жертвою на твоєму шляху, повернись назад, батьку!» Ще одне говорив юнак – подивимось, хане мій, що він говорив: «Були б цілі чорні гори, що лежать навпроти (нас) – у народу будуть літні пасовиська; були б цілі закривавлені води – їхня кров спаде; були б цілі богатирські коні – народиться лоша; були б цілі в рядах червоні верблюди – вони дадуть верблюденя; були б цілі у стадах білі барани – вони дадуть ягня; були б здорові беки-герої – у них народиться син. Будь ти здоровий, нехай моя мати буде здорова, нехай всемогутній дасть вам сина кращого від мене. Нехай моя мати зробить своє біле молоко для мене дозволеним; не вступай у бій, повернись назад, батьку!»

Чарджуй, Закаспійська область. Торгівля динями

Тут хан Казан заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Сину мій, сину! сину, вершино моєї чорної гори, що лежить навпроти (нас)! міць мого могутнього стану, душа моя, сину! сину, світло моїх темних очей! Рано-вранці я встав зі свого місця заради тебе; свого буланого коня я натомив заради тебе: до мого білого тутового дереву я додав аршин заради тебе; хай буде моя голова жертвою, душа моя, сину, заради тебе! З того часу як ти зник, мій плач побував на небесах і спустився на землю; перестали гучно бити в барабани; не скликався мій знатний великий диван; сини беків, що знали тебе, зняли білий одяг, одягли чорний; моя дочка-наречена, що подібна гусці, зняла білий одяг, одягла чорний; твоя стара мати пролила криваві сльози; твій білобородий батько пройнятий горем. Коли я повернуся звідси, сину, піду додому, коли твоя білолиця мати вийде назустріч, запитає про сина, мені сказати: його білі руки зв'язані на спині? сказати: до його білої шиї прив'язаний волосяний аркан? сказати: він у ґяурів, ходить пішки? Що станеться з моєю честю, сину? Сказати: волосінь і шерсть труть його шию? сказати: важкий ланцюг б'є по щиколотках? сказати: їжа у нього – ячмінний хліб та гірка цибуля?» Знову говорить Казан: «Якщо чорні гори, що лежать навпроти