Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Але народ не можна тримати у злиднях десятиліттями. Молода пара у 1938 року отримувала кімнату в гуртожитку й була щаслива. Але йшли роки й у 1958 році вона залишалася у тій само кімнаті та ще з двома дорослими дітьми. Це перманентна психологічна та фізична напруга, яка призводила до численних родинних конфліктів, пиятики, фізичного насильства і негативного морально-психологічного конфлікту в масах. Хто жив у комунальній квартирі або бараці – зрозуміє, про що я.
До того ж ситуація ще більш ускладнилася, адже з подальшою «індустріалізацією» до великих міст ринули нові натовпи колгоспників, т. зв. «ліміта», тобто необхідні для підприємств робочі руки набирали за «лімітом прописки», – просто так до міст не пускали.
Тому було розроблено максимально просте й дешеве житло для «народних мас» – будинки, що їх назвуть «хрущовками». Планувалося воно як тимчасове, адже як мріяв Микита Сергійович, у 1980 році мав настати комунізм. А в комунізмі кожна людина матиме житло таке, яке вона схоче – хоч мазанку, хоч бунгало, хоч пентхауз, хоч віллу на південному березі Криму, а хочеш – навіть палац на Кавказі. Досі малоосвічені люди розповідають, що держава буцімто роздавала «хрущовки» безкоштовно. Це один з головних радянських міфів. Тож домовимось не бути дурнями і не вірити у побрехеньки Агітпропу.
В СРСР не було нічого безкоштовного. Більше того, «безкоштовні» квартири обходилися радянським людям за ціною пентхаузів. У 1957 році, коли було побудовано перші «хрущовки», середня заробітна платня в СРСР складала 757 рублів або 189,25 доларів за офіційним курсом. Середня зарплатня в США – 303,47 долари. Тобто різниця 114,22, або майже 40%. Але це лише верхівка айсбергу. В СРСР ще й ціна споживчого кошику була більша, бо ковбаса, м’ясо, пиво, черевики і штани в США коштували (у перерахунку на долари) у 2-3, а на окремі групи товарів, наприклад, цукор, шоколад, кава – у 5-10 разів менше, ніж в СРСР.
Кляті капіталісти, звісно, щедрими на зарплатню пролетаріям не були – на те вони й експлуататори. Але виходить, що радянська держава платила своїм пролетарям суттєво менше, та ще й удруге грабувала через завищені ціни. Ви вже здогадалися, мій розумний читачу? Правильно: усе просто – на оті 114,22 доларів, які щомісяця не доплачували радянському робітникові, й будували для нього «безкоштовні» потворні «хрущовки».
Звідти ж і «безкоштовні» медицина та освіта. Причому на вимогу Микити Сергійовича в країні взагалі заборонили будівництво за індивідуальними проєктами. Усе мало бути однаковим, мов кирзові чоботи. Для цього 4 листопада 1955 року було прийнято спільну постанову ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР № 1871 «Про ліквідацію надмірностей у проектуванні та будівництві». До «надмірностей» записали високі стелі, карнизи, колони та напівколони, портики й інші архітектурні деталі. Будинки мали бути максимально дешевими й абсолютно однаковими: «Радянській архітектурі має бути притаманна простота, суворість форм і економічність рішень…» [190]. Як результат – оті всі будинки, які в народі називали «шпаківнями». У 97% квартир кімнати прохідні. Поєднані санвузли – унітаз упритул до ванної. Кухні від 6 до 9 квадратних метрів не були розраховані на холодильники й ці апарати подекуди стояли у спальнях або вітальнях. Ви знали, що ширину прольотів східців у під’їздах «хрущовок» розраховано на те, щоб можна було пронести труну? Це не жарт. У подальшому все лише погіршувалося. Термін придатності «хрущовок» із 25 років поступово збільшили до 60, але матеріали, з яких їх побудовано, протриматися «зайві» 35 років не переконаєш, а промови партійних секретарів на електричні дроти не діють.
А ще… А ще «хрущовки» продовжували будувати за тими самими проєктами й через 20 років. Причому, навіть такого злиденного низькоякісного житла постійно не вистачало, й люди стояли в черзі по 10-15-20 років. А в цей час…Станом на 1977 рік середня зарплатня в США сягнула 814,95 долари, а в СРСР – 192,56. Тобто, через 20 років після будівництва першої «хрущовки» розрив у зарплатні між американським і радянським громадянами з 40% збільшився до понад 400%. У 1987 році середня зарплатня в США вже складає 1 535,54 долари, а в СРСР – 276,13.
Американський слюсар заводу «Форд» може собі дозволити гарний двоповерховий будинок, а радянський слюсар із «ЗіЛу» так і стояв у черзі на омріяну «хрущовку»., або, якщо пощастить, трохи кращу «брежнєвку». Усе пізнається в порівнянні. Відомо, що знаменитий американський боксер Майк Тайсон виріс у злиденному бандитському районі Брукліна, де його родина (він, матір, брат та сестра) мешкала у скромній… шестикімнатній квартирі. Радянські люди не були навіть власниками і того мізерного житла, а лише користувачами. Кінцевим його бенефіціаром була все та сама держава. І навіть після того, як держава «дала» їм квартиру, вона продовжувала їх обдирати на низьких зарплатах і високих цінах. У США ринкова економіка регулювала попит на робочу силу й рівень її оплати. В СРСР усе це регулював чиновник через «тарифні сітки». До цього ми ще повернемося.
До «безкоштовної» медицини та «безкоштовної» радянської освіти теж. Другим безумовним досягненням СРСР кінця 50-х та початку 60-х років ХХ століття є, безумовно, космос. Отут Радянський Союз нарешті перегнав Америку, першим запустивши супутник, собачок та Гагаріна. Чи є що на це заперечити? Немає. Справді, тут Союз опинився попереду. Проте не тому, що був прогресивнішим. Уявімо автора цієї книжки та ефіопського стаєра, дворазового олімпійського та чотириразового чемпіона світу з бігу на 10 тисяч метрів Хайле Гебрселассіє на біговій доріжці. Якщо б я стартував з форою навіть у два кола, як гадаєте, хто перший дістався би до фінішу? Правильно. Я також жодних ілюзій не маю.
Так і в «космічній гонитві». У СРСР розробки ракетної техніки почалися ще на початку 30-х років ХХ століття, а в Німеччині навіть трохи раніше. За 15 років німецькі конструктори пішли набагато далі радянських і знаменитий Вернер фон Браун лише один з багатьох десятків талановитих німецьких інженерів. А в США аж до 1945 року ракетній програмі держава не приділяла жодної уваги. Від слова «зовсім».
Ракетні
