Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Підпис Молотова на документі був мов п’яте колесо у воза. Але доречним він стає лише тоді, коли Сталін, як голова Ради міністрів, відсутній. Тоді Молотов як перший заступник голови Ради міністрів підписує, а підпис Сталіна як Генсека та голови Ради міністрів лише позначається.
Що це значить у цьому випадку? Як відомо, державу Ізраїль було проголошено 14 травня 1948 року. У Кремлі цей процес спочатку під- тримували, оскільки сподівалися на «радянізацію» Ізраїлю й пере творення його на опору СРСР у близькосхідному регіоні, оскільки з Іраном та Туреччиною не вдалося. СРСР першим визнав Ізраїль і одразу почав постачати йому зброю, оскільки на нову державу напали арабські сусіди.
Але вже у серпні з’ясувалося, що Ізраїль до союзу з СРСР ставиться більш ніж прохолодно. Охололи і міждержавні стосунки, особливо після тріумфального прибуття посла Ізраїлю у Москві Голди Меїр, яку зустрічали тисячні натовпи радянських євреїв. Піднесення націонал-патріотичних настроїв аж ніяк не могли радувати товаришів з Кремля. Тому вони приймають низку колегіальних рішень щодо цього питання.
Дісталося і ЄАК, котрий був зв’язковим ланцюгом між радянськими євреями та Ізраїлем. І роздратування Сталіна публікаціями західної преси про його здоров’я тут ні до чого. До слова, на рішенні бюро Ради міністрів СРСР стоять підписи «за» Маленкова, Кагановича, Мікояна, Булганіна, Косигіна та Вознесенського. Щоб ви розуміли – Олексій Косигін, Микола Булганін та Микола Вознесенський, крім всього іншого, теж були заступниками голови Ради міністрів. Одночасно Косигін та Вознесенський були заступниками голови Бюро Ради міністрів СРСР. А очолював бюро… Ні, не Молотов. І навіть не Сталін, а Лаврентій Павлович Берія. Орган цей було створено навесні 1946 року й він фактично перебрав на себе керівництво державою.
Таким чином уже з 1946 року Берія стає де-факто другою людиною в Радянському Союзі. А з огляду на стан здоров’я Хазяїна, то і першою. На цій справі я зупинився настільки детально, тому що вона стала прологом інших, зокрема – щодо «безродних космополітів», «Ленінградської справи» та «Справи лікарів». Усі вони були не стільки витвором хворої психіки товариша Сталіна, скільки результатом гризні за владу в його оточенні. Наприклад, «Справу лікарів» інспірували саме пацюки-субдомінанти з метою остаточно підірвати здоров’я вождя. Боротьба за владу підходила до апогею і Сталін ставав перепоною.
Трохи детальніше про таємну радянську ієрархію. Під час війни значення Політбюро ЦК ВКП(б) як верховного органу партійної і державної влади знизилося фактично до нуля. Членом Політбюро бути – це престижно. Це означало, що чиновник входив до найближчого оточення Сталіна. Але рішення приймалися не на засіданнях Політбюро, яке збиралося вряди-годи, а значно вужчим колом особливо довірених осіб. За пропозицією Сталіна, 3 жовтня 1946 року було прийнято наступне рішення Політбюро: «1. Доручити Комісії із зовнішніх справ при Політбюро (шістці) займатися надалі поряд з питаннями зовнішньополітичного характеру також питаннями внутрішнього будівництва та внутрішньої політики. 2. Поповнити склад шістки головою Держплану СРСР тов. Вознесенським і надалі шістку іменувати сімкою» [176]. До цієї «сімки» увійшли: сам Сталін, Молотов, Берія, Мікоян, Маленков, Жданов, Вознесенський. Восени 1947 року до цієї «когорти» долучили Булганіна після того, як він, замість Сталіна, став членом Бюро Ради міністрів. «Сімка» перетворилася на «вісімку». Потім до «вузького кола» ввели Олексія Кузнєцова та Олексія Косигіна, таким чином утворилася (після того, як помер Жданов) «дев’ятка». Одразу в ній починається смертельна боротьба з підвищеним рівнем смертності.
Товариш Сталін не лише за фізичне життя чіплявся, але й за владу, намагаючись нацьковувати «соратників» один на одного й цілими групами. Зі свого боку «соратники» використовували вождя, що повільно помирав, у своїх цілях. Класичним прикладом підкилимної боротьби є «Ленінградська справа». Усе почалося з таємничої смерті Андрія Жданова, найвідданішого, напевне, холуя Сталіна. Офіційно він помер від інфаркту 31 серпня 1948 року під час відпочинку на сталінській дачі на Валдаї.
Він справді був дуже хворий – ожиріння та особливості психології (він до смерті боявся Сталіна й важко переживав наклепи на себе, бо вождь міг розгніватися) спровокували важку хворобу серця. Проте. Помічник Жданова Володимир Терешкін згадував, як перед самою смертю його шеф ходив по гриби, причому так швидко, що за ним не поспівали охоронці: «Після повернення на дачу, його, як завжди, оглянув лікар. У нього поміряли температуру, тиск, пульс. Все було в нормі. Андрій Олександрович випив прописані лікарем ліки, пообідав. І невдовзі відчув нездужання. Через півгодини після обіду в нього відібрало мову, а з кілька годин він помер» [177]. Дослідники неодноразово відзначали, що люди, близькі до Жданова, були переконані, що йому померти «допомогли». Цікаво ось що. Після чергового серцевого нападу, який стався 27 серпня, на Валдай прибули професори Василенко, Єгоров і Виноградов (особистий лікар Сталіна), а також досвідчена лікарка Лідія Тимашук. Вона зняла кардіограму й поставила діагноз: «інфаркт міокарда в області передньої стінки лівого шлуночка та міжшлуночкової перетинки».
Але професори їй не повірили. Чомусь. При інфаркті потрібен суворий постільний режим. А Жданова відправили по гриби. Пізніше Виноградов визнав «лікарську помилку», проте категорично відкинув умисел. Проте… «На думку авторів, що спеціально розслідували останні дні життя Жданова, найрізноманітніша множина фактів доводить, що Сталін хотів жорстоко покарати Жданова в липні 1948 р., аж до його фізичної ліквідації. Лікарі, котрі лікували його на Валдаї, опинилися в курсі бажання Сталіна. Судячи з ліків, що їх призначали Жданову, їм було відомо про ту роль, яку їх попросили виконати» (там само). Так це чи ні – доказів тому немає. Але дивина дивна – листам на ім’я кількох високопосадовців, в т. ч. персонального охоронця Сталіна генерала Власика, в якому Лідія Тимашук писала щодо неправильного діагнозу, ходу не давали. Так померла людина, якій під час хвороби восени 1945 року Сталін збирався передати владу, якщо наслідки інсульту не минуть. У 1948 році Жданов був уже в опалі. «Соратники» постаралися. І ще. Колись так само помер Борис Годунов. Пообідав.
Через півгодини йому стало зле, відібрало мову й він простягнув ноги. Ні на що не натякаю, але достеменно відомо, що Годунова отруїли. Треба сказати, що всередині «дев’ятки» Жданов очолював групу, до якої входили Вознесенський та Молотов. Жданова люто ненавиділи два інших «соратника» з «дев’ятки» – Маленков та Берія, які разом із Хрущовим, котрий на той момент до «вузького
