Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Я не працюю подавальницею, – процідила я, розмірковуючи, як би делікатніше припинити спілкування. – Вчора просто так вийшло. Пану Дам’єну, господареві заїжджого двору, потрібна була моя допомога. А моя мати в нього працює. Ось він і попросив мене.

– Зрозуміло, – простягла красуня.

Її очі знову стали небезпечно поблискувати, що мені дуже не сподобалося.

– Слухайте, у мене ще багато справ. Вибачте, але я змушена вас залишити.

Я вже розвернулася, щоб вирушити до гуртожитку, коли мене утримав новий вигук:

– Стривай, дівчинко...

Проклинаючи все на світі, я знову обернулася і подивилася на неї.

Те, що жінка скоротила відстань між нами до півтора кроків, не викликало захоплення. Тепер вона виявилася так близько, що я відчувала її гаряче дихання на шкірі та вишуканий аромат дорогих парфумів.

Мені захотілося відсахнутися. І лише зусиллям волі я втрималася від цього жесту. По-перше, він міг здатися образливим цій поважній особі. А по-друге, продемонстрував би мою слабкість перед нею. Те, що я її боюся. І, гадаю, ключовим для мене стало друге. Я не збираюся пасувати перед цією збоченкою!

– Тобі вчора передали мою пропозицію, чи не так?

Те, що розмова зайде про це, я не припускала. Гадала, що вона, як і я, воліє вдати, що нічого подібного не було. Помилялася. Не знаючи, що сказати, просто кивнула.

– Я хочу вибачитись за це, – несподівано м’яко промовила вона, роблячи ще малесенький крок до мене.

Її обличчя тепер знаходилося прямо навпроти мого, що викликало всередині сильну напругу. Хотілося відсахнутися, ніби поряд виявився павук або змія.

– Мене ввела в оману твоя зовнішність, – з придихом сказала леді Ніона, вп’явшись поглядом у мої очі. – Та й що приховувати, твоя неприкрита чуттєвість.

Так, треба якнайшвидше забиратися звідси, доки вона не стала робити мені нових сумнівних пропозицій!

– Не знаю, що ви там побачили в мені, – голос прозвучав хрипко, видаючи моє хвилювання, – але я не з таких дівчат. Мене не цікавить те, що ви могли б запропонувати.

– Але ж ти не знаєш, про що саме річ, – промуркотіла леді Ніона, її губи потяглися до моїх.

Прокляття! Ось тепер саме час відсахнутися! І начхати, що вона про це подумає!

Але зробити цього я не встигла. Поруч пролунав голос нового учасника подій, що змусило відсахнутися вже саму збоченку:

– Леді Ніоно, бачу, ви вже встигли познайомитися з моєю підопічною!

Ніколи ще я не була така рада бачити декана Байлерна! Прямо-таки щаслива!

Коли чорнява перестала загороджувати мені огляд, я побачила, що він стоїть за кілька кроків від нас, вдягнений у дорожній костюм. Вочевидь, щойно приїхав.

Моє обличчя засяяло усмішкою. І я поспішила встати поруч із наставником, подалі від цієї стурбованої леді.

– Лорде Байдерн, ви вже повернулися! – з неприхованою радістю вигукнула я.

Він зміряв мене глузливим поглядом.

– Не думав, що ти будеш така рада поновленню наших тренувань. Але судячи з того, що бачу тебе у тренувальній формі, ти не ухиляєшся від занять. І це дуже тішить!

– Ця дівчина – ваша... підопічна? – почувся оксамитовий голос жінки.

Схоже, вона вже оговталася від зніяковіння. Якщо воно, звісно, ​​взагалі було. Те, що вона зробила паузу після слова «ваша», змусило зніяковіти вже мене. Не зрозуміти справжній сенс запитання міг хіба що ідіот.

– Так, вона моя підопічна, – без багатозначних пауз відгукнувся лорд Байлерн, дивлячись на жінку з ввічливою усмішкою. – Дозвольте дізнатися, чим ми зобов’язані щастю бачити вас тут, леді Ніоно? Наскільки я знаю, ніхто з ваших рідних чи друзів зараз не вчиться в Темній Академії. Та й гостей впускатимуть значно пізніше.

– Для тих, у кого є дозвільна грамота верховного короля, немає зачинених дверей, – не менш ввічливим тоном відповіла чорнява.

– То ви тут з офіційним візитом, раднику Дарбірн? – змінивши тон на церемонно-шанобливий, запитав декан і кинув швидкий погляд на мене.

Я ж просто обомліла, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг. Радник Дарбірн?! Це жарт такий?! Переді мною мати Кайлена Дарбірна?

Ось такого я точно не очікувала! Ні, це вже навіть не смішно! На мені що медом намазано, який особливо приваблює сімейку Дарбірн?! Спочатку син, тепер мати виявляють до мене недвозначний інтерес.

– Я якраз збиралася попросити вашу чарівну підопічну, – леді Ніона знову переключила увагу на мене, – проводити мене до цілі мого візиту.

– І що ж це за ціль, дозвольте дізнатися? – поцікавився декан. – Хоча, насмілюся зробити припущення. Це принцеса Лаурна? Саме вам король Гармін доручив її супроводжувати?

– Ви, як завжди, в курсі всіх подій, лорде Байлерн, – промуркотіла леді Ніона, продовжуючи дивитися на мене, що ставало зовсім непристойним. – То що, дозволите вашій дівчинці проводити мене? Я хотіла зустрітися з принцесою раніше, щоб обговорити всі деталі від’їзду.