Темна Академія-4 - Марина Сніжна

А я подумала про те, як же добре, що він не побачив мене в ролі подавальниці. Хоч перед ним не осоромилася! Втім, одразу ж виникли цілком навіть обґрунтовані побоювання, що все одно цієї частини моєї біографії не приховаєш. Трійця старшокурсників, напевно, завтра рознесе звістку про мою ганьбу по всій Темній Академії. Ну та гаразд, буду вирішувати проблеми по мірі їх виникнення.

Я так раділа, що неприємний вечір скоро закінчиться, що перебувала в піднесеному настрої. Мабуть, мозок якось парадоксально відреагував на перенесений шок – і тепер мене було не заткнути. Балакала без упину, що зазвичай мені не властиво. Лоран відповідав у своїй звичній іронічній манері, але по його фізіономії було видно, що йому приємний такий мій настрій. Втім, він змінився так різко, що я навіть схаменутися не встигла.

Коли ми підійшли до околиць Арклана, з яких розпочиналася дорога до Темної Академії, я помітила незвичне пожвавлення біля одного з будинків. Спочатку подумала, що це пов’язано з напливом приїжджих через день відвідувань, але швидко зрозуміла свою помилку. Підійшовши ближче, я роздивилася плащі стражів прикордонної варти.

– Що тут сталося? – міцніше чіпляючись за руку Лорана, пошепки запитала в нього.

– Вбивство, – відповів він так буденно, наче для нього таке в порядку речей. – Я коли йшов до тебе, вже поцікавився.

– А детальніше? – запитала я, хоч і не була така вже впевнена, що насправді хочу знати подробиці. – Кого вбили?

– Доньку місцевого сукнороба, – обізвався Лоран. – Тіло ще не прибрали, але тобі краще на таке не дивитися. Моторошне видовище.

– Чому? Що з нею зробили? – похолола я, згадуючи привітну рожевощоку напівгномиху, яка не раз заходила на пошту. Хороша дівчина, добра та світла.

– Мабуть, знову якась погань з прикордонного лісу прорвалася, – понизивши голос, бо ми якраз проходили повз скупчення народу, сказав Лоран. Я витягувала шию, намагаючись щось розгледіти за спинами зівак, але не вдавалося. Подальші слова чорноокого змусили здригнутися і переключити увагу тільки на нього: – Кажуть, її впізнали тільки по одягу та капелюшку. Вона в одну мить постаріла. Уяви – зовсім сива, обличчя зморшкувате.

Ледве ворушачи язиком, я промовила:

– Лоране, а пам’ятаєш історію, яку ми з тобою чули у диліжансі? Коли ти мене в Даран супроводжував.

– Про Чорну Тінь? – одразу здогадався дроу. – Так. У мене теж схожа думка промайнула. Але, якщо чесно, я тоді подумав, що той чоловік прибріхує. Не повірив я в ту історію. Гадаю, це просто якийсь різновид нечисті. Просто ще не вивчений.

Я не відповіла, паралізована жахливою думкою. Чорна Тінь у Арклані! Який жах!

Після тієї історії я не раз бачила у кошмарних снах, як мене саму вбиває та дивна міфічна істота. Прокидалася і одразу кидалася до дзеркала, щоб переконатися, що на стару не перетворилася. А тепер мої нічні жахіття раптом ожили. І промайнула ще більш моторошна думка. А якби Лоран за мною не прийшов? Я б тоді сама пробиралася нічними вулицями. І Чорна Тінь могла напасти на мене!

– Лоранчику, я вже тобі казала, який ти хороший друг?! – промовила я з щирим почуттям. – І яка я вдячна, що ти запропонував мене провести?

Він гмикнув і міцніше притиснув мене до себе.

– Вже казала... Гаразд, пішли. Ти сьогодні взагалі якась дивна! Вочевидь, перетрудилася.

Я нічого не сказала, але з охотою пришвидшила крок. Сама я теж хотіла якнайшвидше опинитися у надійних стінах гуртожитку Темної Академії. Подалі від нічних страхів, збочених леді і нечисті, що снувала по околицях.