Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Тому єдиний кандидат, який влаштовує обидві сторони – небіж леді Ніони – король другого темного світу Рінадій. Він заграє і з одним, і з іншим угрупуванням. І обидва вважають, що зможуть на нього впливати. Те, що насправді на них чекає неприємний сюрприз, це вже справа десята. Тепер і ті, й інші хочуть бачити наступником Гарміна саме Рінадія. Але ми відволіклися від теми. Радник Дарбірн – найхитріша і найпідступніша тварюка, яку мені тільки доводилося зустрічати. Вона обплутала своїми тенетами більшість тих, хто має реальну політичну вагу. На кожного можна знайти компромат. У кожного знайти слабке місце, на яке можна натиснути при бажанні. Проти неї піти мало хто наважиться. Тому на деякі її... е-е-е... скажімо так, слабкості при дворі звикли заплющувати очі.

– І що це за слабкості? – вже зовсім тихо запитала я, вже здогадуючись, яку відповідь почую. Але навіть не підозрювала, що все виявиться значно гіршим!

– Вона обожнює криваві ігри з юними дівчатами. Спочатку, звісно, доки не втратить інтерес, леді Ніона оточує своїх обраниць турботою та увагою. Але їй досить швидко набридають звичайні розваги. З її будинку в передмісті столиці першого темного світу вже не раз вивозили понівечені жіночі тіла. Швидко позбавлялися їх і благополучно забували. Звичайно, перевагу вона віддає безрідним людським дівчатам, заради яких ніхто потім на сполох не заб’є. Але траплялося, що таким чином розважалася і з аристократками. Потім їхнім сім’ям виплачували щедру компенсацію за моральну шкоду та різними способами закривали роти.

– Який жах! – тільки й змогла промовити я.

– Тепер розумієш, чому я не в захваті від того, що ти примудрилася привернути її увагу?

Я безпорадно кивнула.

– І що мені робити?

– Бути вдвічі… ні, втричі обережнішою! Не сумніваюся, що ця гадина спробує тебе дістати тим чи іншим способом. Добре, що тобі вистачило розуму вчора не прийняти її пропозицію.

– У мене й думки такої не виникло! – прошипіла я, знову образившись.

– Прокляття!.. – помовчавши, несподівано вилаявся він.

– Що?

– Король Рінадій особисто просив мене супроводжувати Лаурну. Так би мовити, для додаткової безпеки. Звичайно, навряд чи леді Ніона зазіхне на принцесу, але Рінадій не хоче ризикувати. Мені доведеться поїхати разом із ними і простежити, щоб Лаурну цілу та неушкоджену привезли до палацу батька. Гармін останнім часом взагалі мало що вирішує і майже не виходить зі своєї кімнати. Все взяла до своїх рук радник Дарбірн.

– Але чому вас непокоїть ваш від’їзд звідси? – не зрозуміла я, здивовано піднявши брови.

– Тому що за моєї відсутності ніщо не завадить комусь із довірених осіб радника Дарбірн умикнути тебе при будь-якій зручній нагоді. І ніхто потім і кінців не знайде, повір!

– Але ж я адептка Темної Академії! – відчуваючи, як всередину заповзає змійка страху, пробурмотіла я. – Хіба вона дійсно наважиться таке зробити зі мною?!

– Останнім часом через відчуття повної безкарності ця тварюка і не на таке здатна!

– І що мені робити? – з відчаєм запитала я.

– Якщо я скажу, щоб ти й носу не казала з Академії, доки я не повернуся, погодишся?

Я замотала головою і підібгала губи. Це що доведеться стати тут бранкою?! Забути про роботу в Арклані, про маму? Та я нізащо не піду на таке! Якась збоченка не змусить мене піти на такі жертви!

– Так я й думав, – зітхнув декан. – Гаразд, поміркую про це. Хоча, Тараш свідок, мені й так вистачає про що думати!

Він вилаявся, причому так вигадливо, що я залилася фарбою. Навіть не подумавши вибачитися, лорд Байлерн піднявся на ноги і рушив геть із зали. Проте на порозі зупинився і кинув на мене похмурий погляд.

– А тобі раджу не пересуватися по Академії без нагляду, доки леді Ніона тут. Зараз рушай до гуртожитку. А на балу намагайся постійно триматися з кимось поруч.

– Добре, – відгукнулася я і з сумом подивилася на те, як він залишає зал.

Ну, ось чому зі мною завжди так? Тільки виплутаюся з однієї неприємної ситуації, як життя послужливо підкидає іншу! А те, у що вступила цього разу, зовсім смерділо на всю округу. Стати об’єктом симпатії збоченої маніячки! Ох, Летті Тіррен, ти перевершила саму себе!

Я гірко посміхнулася і рушила до гуртожитку, як і радив декан. Терзала невиразна думка, що якщо день так «чудово» розпочався, то що ж слід чекати від його закінчення?