Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

– А якщо я проти? − знаходжу в собі сили хрипко видихнути, дивлячись на нього з-під важких повік.

− А ти проти? – вкрадливо питає він, схиляючись до мене та заглядаючи у вічі.

– Залежить від того, під яким кутом дивитися, – видаю я мимоволі у відповідь.

Дивно, звичайно, лежати у чоловіка на колінах, мліти від того, як він погладжує кінчиками пальців мої оголені груди, і намагатися розумно міркувати при цьому. Відбиватися, підхоплюватися і бігти геть з криками: «Я не така!» вже точно пізно. Зрештою, ми дорослі… ем, людина та куард. Нікому я нічого не повинна. Тож можна й полежати. Просто тому, що мені в цю мить дуже хороше.

− М-м-м, як цікаво, − здивовано тягне Арід. − Поділишся, які вони взагалі в тебе є, ці кути погляду?

− А тобі, бува, не треба керувати островом? – намагаюся я уникнути відповіді.

− Я це й роблю, ти мені зовсім не заважаєш. І час у нас є, – вщент руйнує мої спроби безсовісний куард. – Тому я з радістю послухаю, які у тебе аргументи «за» та «проти».

– Ти – куард. Це для мене найвагоміший аргумент «проти», – повідомляю, намагаючись все-таки хоча б сісти. А коли здивований Арід мені це дозволяє, приймаюсь поправляти одяг.

− Хм. Я припустив би, що ти відчуваєш до мене огиду з цього приводу, але знаю, що це не так. Тоді що? − з неприхованим подивом цікавиться чоловік, обіймаючи мене за талію і тим самим явно демонструючи, що встати з його колін він мені поки що не дозволяє.

− Не зрозумій мене неправильно. Я не вважаю себе особливою. І… Мені зовсім не подобається сама ідея бути омріяною батарейкою для чоловіків вашої раси. Це справжнісінька об'єктивізація, а я не річ. Але за місяць перебування в Ільмондарі я добре засвоїла той факт, що через мою особливість, яка невідомо звідки взялася, саме такою я і є для вас. Коштовною батарейкою, здатною народити багато сильних спадкоємців сильному куарду. І всім начхати на мою особистість. Хіба не так? І мені всі вуха продзижчали, що моя доля в цьому світі – бути лагідною слухняною дівчинкою на радість чоловікові, якому я дістануся, і найголовніше – стати йому пов'язаною. Назавжди. 

− Лагідною та слухняною? – хмикає Арід. − Пам'ятаю, тобі ця роль чудово вдалася. Я навіть повірив. А ти насправді не лагідна і не слухняна?

− Яка різниця?! Я не хочу ставати нічиєю пов'язаною! − виривається у мене наболіле. − Ні лагідною, ні якоїсь ще. 

Може й не варто було ось так різко розкривати свою позицію, може, треба було дочекатися, поки ми опинимося в Занагарі. Може… але ж я розумію, до чого все йде. Не можу не розуміти, що секс між нами більш ніж імовірний. І не хочу його дурити.

Я ніколи не страждала завищеною самооцінкою, але треба бути зовсім наївною дурепою, щоб не розуміти – просто так холостий і наділений величезною владою та відповідальністю куард не кине всі свої справи, щоб знайти просте дівчисько в іншому світі, будь воно хоч десять разів сестрою дружини друга. Не вірю я, що у Соліного чоловіка не знайшлося когось іншого на роль посланця, когось… простішого. І всі ці натяки Аріда, те, як він «моя» про мене постійно говорить, все це досить відверто наштовхує на думку, що конкретні плани на мене у цього куарда все-таки є.

А якщо згадати, скільки він грошей вивалив, щоб мене викупити, взагалі погано стає. Заспокоює трохи тільки те, що ці гроші дісталися не Кайтану, а тому брюнету, Шаду, здається, ставши платою за знищення рабовласницької організації.

− І чим же тебе настільки лякає перспектива пов'язати своє життя саме з куардом? − задумливо схиляє голову набік Арід. – Я звісно розумію, що знайомство з нашим світом у тебе вийшло не найприємнішим. Але ставлення до жінок, яке ти бачила в Лайтазі, не є нормою для решти Ільмондара, ти ж це розумієш? І не всі ми однакові. 

− Розумію, звісно. Але це все одно не мій світ, – тихо вимовляю я. – Моє життя, мої плани… все це лишилося на Землі. А в цьому світі тепер Соля… і це так складно. А тут ще ці поцілунки з тобою.

– А що не так із поцілунками? − через секунду зі сміхом уточнює Арід.

− З поцілунками все так, − бурчу збентежено. Занадто навіть, я б сказала.

− Але все лихо в тому, що я куард? − примушує він мене захлинутися повітрям.

– Е-е-е…

− І ти цілком закономірно побоюєшся, що я скористаюся ситуацією і прив'яжу тебе до себе без твого відома та згоди, − незворушно продовжує куард. – Це всі твої аргументи проти? Чи є ще якісь?

– Ну-у-у-у… – зовсім вже ніяково намагаюся я видати хоч щось розбірливе.

− Ти мене боїшся? − запитує він прямо в лоба.

− Розсудливо побоююся, − видихаю нарешті зрозумілу відповідь.

− Хм. Цікаво. Я тобі гидкий? − продовжує Арид мене допитувати.

− Ні, звісно. Ти сам знаєш, – випалюю поспішно.

− Чи правильно я розумію, що тебе стримує лише страх бути пов'язаною зі мною проти волі? Чи, може, ще якісь твої внутрішні переконання не дозволяють тобі мати сексуальний зв'язок зі мною? – чую я нове ще більш відверте запитання і вже зовсім червонію, як помідора. А він знову дивиться. Так уважно й вичікувально.

− Ну як тобі сказати? – тягну я розгублено, абсолютно вибита з колії.

– Як є, Васю, – хмикає куард.

От причепився. І я сама винна, що почала всю цю розмову.

– Не знаю, що ти думаєш про земних дівчат і про мене зокрема, особливо після вчорашнього, – зітхаю я.

Складно звинувачувати його в тому, що він тепер вважає мене готовою на все. І ще складніше заперечувати, що мені самій хочеться дозволити собі все те, чого так прагне зрадливе тіло. Може, тому я й не була раніше ні з ким, що мені нікого так сильно не хотілося, як зараз цього куарда?

Але голова в мене все-таки є. І от вона якраз і повинна враховувати всі можливі наслідки можливих поступок моєму якогось чорта оскаженілому лібідо.

– Я не заперечую, що ти мене дуже приваблюєш… фізично, – визнаю очевидне. Адже він все одно відчуває це, без найменших докорів сумління читає в моїх думках і фантазіях. – Але… ми знаємо один одного лише кілька днів. Я не ханжа і не недоторканна, просто завжди вважала, що особисто мені не підходять випадкові... зв'язки. Я не можу сприймати секс так просто, як його зазвичай сприймають чоловіки. І мені складно от так просто взяти й погодитися на цей самий сексуальний зв'язок, як ти його назвав.