Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Чому він мовчить? Моя пропозиція настільки дивна, що в Аріда язика відняло?

Я здивовано опускаю погляд на куарда, що і далі нерухомо сидить переді мною. Він у відповідь іронічно зводить брови, звужуючи очі. І губи у нього сіпаються, немов чоловік щосили намагається стримати усмішку, або навіть сміх. Ну так, звісно. Смішно прозвучало. Майже по-дитячому. Вдам, що так і було задумано.

– Не подумай, що я нав'язуюсь, – даю задній хід, так і не дочекавшись його відповіді. З сумішшю полегшення і, соромно зізнатися, розчарування. – Просто подумала, що ти, мабуть, багато енергії витратив… і хотіла… допомогти чим можу. Але якщо ти не хочеш, то я піду.

Роблю крок назад. Ще один, задкуючи, не в змозі відвести від нього погляд.

– Я дуже хочу, Васю, – зупиняє мене голос Аріда, пробираючи до мурашок оксамитовою хрипкістю. − Як я можу не хотіти... твоїх поцілунків? Тим паче коли ти так мило пропонуєш. Хіба я можу встояти перед такою вишуканою спокусою? Іди до мене, маленька.

І як тепер бути? Він сидить і невідривно дивиться на мене, лукаво мружачись, знову гіпнотизуючи цим своїм поглядом, вичікуючи, немов хижак у засідці, готовий схопити наївну жертву.

А я розриваюся між поривом втекти якомога далі, рятуючи залишки свого здорового глузду, і бажанням якомога швидше знову відчути насолоду від цих губ. Моє тіло мріє про дотик цих сильних рук, пам'ятаючи, як було добре. І я, мов заворожена, роблю несміливий крок назад до нього. Сама йду в лапи до хижака.

Коли між нами залишається відстань менша за крок, Арід простягає до мене руку, долонею до верху. Підіймає з викликом брову, ніби підбурюючи мене довести, що я зможу, наважусь це зробити... що я зважусь, знаючи до чого це може призвести.

− Тільки поцілунок, Аріде, − з викликом у відповідь задираю я підборіддя.

І стійкості мені надає усвідомлення того, наскільки ми з ним... обидва брудні. У такому вигляді не те що сексом, навіть петингом займатися неприйнятно.

Хіба що через одяг. Але одяг теж брудний…

Стоп, Васька! Стоп! Та що ж за розпуста у мене в голові коїться?! Жодного "через одяг"! Поцілунок і на цьому все!

– Як скажеш, Васю, – усміхається підступний спокусник.

І от відчуваю я каверзу, але відступити, означає на догоду своїм підсвідомим кукарачам відмовити попутнику в необхідному йому підживленні. Вибачте, тарганчики, але з вами я потім поспілкуюсь. А зараз мені добру справу треба зробити.

Мої пальці торкаються чоловічої долоні. І в ту ж мить на моєму зап'ясті стискається сталева хватка, а я опиняюся в чоловіка на колінах, перш ніж встигаю злякано пискнути.

− Ось так тобі точно буде зручніше, − схиляється наді мною вдоволений та усміхнений куард. − То що? Поцілуєш?

Його погляд пристрасною ласкою торкається рис мого обличчя, завмирає на розкритих губах, змушуючи мимоволі облизати їх.

Ой, не те робиш, Васю. Зовсім не те. Чи саме те саме?

− Думаєш, не наважусь? − це мій голос ось зараз звучить так хрипко? Сексуально...

− Ну чому ж. Ти дуже смілива дівчина, − посміхається куточком губ Арід, погладжуючи долонею моє стегно, стискаючи другою рукою мої плечі.

А мені згадується, як завело мене, коли він утримував мою голову за потилицю, не даючи жодного шансу ухилитися від його ласки. Як мандрували гарячі губи по моїй надчутливій шиї.

Так, зупинись, Васю. Нема чого йому підказки давати. Я лише поцілувати його хочу. Збираюся, тобто. Ай, не важливо. Досить дурнею страждати.

Рішуче видихнувши, знову обіймаю чоловіка за шию і тягнуся до нього. Мить і мої губи притискаються до чоловічих. Цього разу в мені немає стільки відчайдушної сміливості, підживленої адреналіном, як учора. І поцілунок цей виходить зовсім іншим.

Арід чомусь не поспішає перехоплювати ініціативу, лише притискає до себе міцніше, дозволяючи мені неспішно знайомитися і досліджувати… пестити його губи своїми, ковзати по них язиком, погладжуючи, насолоджуючись цією простою і водночас до тремтіння еротичною ласкою, проникати несміливо в його рот і відступати, зображуючи полохливу невинність, заманювати й дражнити.

Захоплена цією грою, я навіть не відразу помічаю, що чоловічі пальці вже впевнено погладжують мій оголений живіт.

Краї моєї сорочки чомусь розійшлися, відкриваючи мене його погляду та дотикам.

А друга куардівська рука знову заплутується в моєму волоссі. І якось зовсім несподівано виявляється, що я вже майже лежу в Аріда на колінах, і тепер уже він мене цілує, все наполегливіше, пристрасніше.

І я більш нічого не пам'ятаю, що там собі думала, до того, як знову опинилася у владі мого персонального спокусника, що саме забороняла собі та чим це аргументувала.

Які можуть бути думки, коли тіло співає і дзвенить у вмілих руках, коли кров палає, а шкіра чутлива настільки, що під опущеними повіками іскри танцюють від кожного дотику, а м'язи зводить від відчуття внутрішньої порожнечі?

І коли трішки шорстка долоня накриває мої груди, ніжно стискаючи, відсуваючи ніжне мереживо бюстика, а потім великий палець неквапно обводить ареолу, я зі стогоном вигинаюсь, випрошуючи ще більше ласки. І гортанно скрикую, коли Арід стискає сосок, перекочуючи його між пальцями. Трохи відтягує, знову стискає ще трохи сильніше, посилаючи розряд болісно-гострого задоволення до мого живота, змушуючи відчувати, як там стає ще мокріше, як стискаються внутрішні м'язи й пульсує моя збуджена жіночність.

− М-м-м, яка ж ти чуттєва, моя Васенько, − гуркоче Арід, відриваючись від моїх губ.

Окидає владним поглядом моє напівоголене тіло, розкинуте перед ним, як частування. І від цього погляду в мені щось солодко стискається, відгукуючись, підсвідомо визнаючи за ним таке право. І нехай потім я сама себе з'їм за свою наївну довірливість, зараз мені солодко бути під владою цього чоловіка.

− Така тендітна і ніжна, така чуйна, − хрипко вимовляє він, продовжуючи пестити мої груди, смакуючи поглядом моє тіло, позбавляючи волі кожним доторком. − Мені майже боляче від того, що я зараз мушу тебе відпустити. Але вже цього вечора я цілуватиму тебе, моя безцінна крихітко. Я пеститиму твоє прекрасне тіло, і насолоджуватимуся кожним відтінком твого задоволення.