Темна Академія-4 - Марина Сніжна

З рингу ми зійшли вдвох. Едвін спирався на мене, хоч і не всією вагою, справедливо вважаючи, що тоді мене просто розчавить.

– Чудова робота, лорде Байлерн! – почувся захоплений голос Чарунчика.

Лорд Байлерн? З Едвіном впоралася я, а хвалять декана?!

– Усього за тиждень ви зробили з найслабшого адепта щось вражаюче, – продовжував захлинатися захопленням лорд Фармін.

Я підняла очі і поглянула на незворушного декана.

– Ви перебільшуєте, – сухо перебив він викладача. – І її поєдинок із Ельмером Лунтом це доводить. Їй ще багато чого треба навчитися.

Я відчула таку образу, що навіть сльози виступили на очах. Чому він не може просто порадіти за мене? Адже Чарунчик має рацію – саме він зробив можливою цю перемогу. Мою перемогу, в яку я сама досі не вірю.

– Ви не залишитеся на оголошення результатів? – запитав лорд Фармін, дивлячись, як декан розвертається і йде до виходу.

– Немає необхідності, – була йому байдужа відповідь.

Я стиснула руки в кулаки, намагаючись не розкисати. Мене трусили та обіймали, вітаючи з перемогою. Я ж могла думати лише про слова наставника. «Ви перебільшуєте. Її поєдинок із Ельмером Лунтом це доводить».

Він хоче, щоб я не знала поразки. Щоразу доводила йому, чого варта. Не дає жодного права на помилку. Але ж у кожного бувають невдалі моменти, слабкості. Я ж не машина. Чому він так невблаганний?

Мотнула головою, відганяючи сформульовану власним мозком відповідь – тільки так з мене можна зробити ідеального воїна. Без потурань, без знижки на слабкість чи сумніви. Тільки так я зможу вижити, якщо доведеться зіткнутися з тими, кого остерігається навіть він сам!

І я справді намагатимуся… Хочу, щоб одного разу в його очах промайнуло захоплення. Нехай навіть на коротку мить. Це буде мені коштувати багато часу виснажливих тренувань на межі можливостей. Але тільки це дасть мені впевненість у тому, що я дійсно чогось варта... Захват у його очах!