Темна Академія-4 - Марина Сніжна

Він машинально відступив, пропускаючи її. Гадаю, у цей момент про мене взагалі забув, стурбований дивним станом принцеси.

Лаурна увійшла і щільно зачинила двері. Ірмерій махнув рукою у бік того крісла, де щойно сиділа я. Принцеса, напружена, немов струна, опустилася на сидіння. Її погляд упав на два келихи, що стояли на столику між кріслами.

– Я вам завадила? – її щоки спалахнули рум’янцем.

Я була вражена витримкою Ірмерія. Він і бровами не повів. Спокійно прибрав обидва келихи і промовив:

– Незадовго до вас тут був магістр Дондер. Ми обговорювали з ним деякі питання.

Лаурну задовольнило таке пояснення, і вона посміхнулася.

– Пробачте мій пізній візит... Але я просто... – закривши обличчя долонями, вона раптом розревілася. Худенькі плечі затряслися.

Ректор кинув швидкий погляд у бік ванної кімнати, де ховалася я. Після деякого коливання все ж таки почав втішати дівчину. Опустившись поряд із її кріслом навпочіпки, обережно пригорнув до себе.

– Все добре… Заспокойтеся…

Мені довелося впитися нігтями у власні долоні, щоб придушити черговий спалах ревнощів. Ні, я розуміла, що в його діях не було нічого двозначного. Він просто намагається заспокоїти чимось занепокоєну дівчину. Але нічого вдіяти із собою не могла. Як же я ненавиділа її у цей момент! Ще сильніше, ніж зазвичай. Мені здавалося, що вона прикидається. Що прийшла сюди, плекаючи хитромудрі задуми. Ще б пак! Який чоловік встоїть, якщо до нього пізно ввечері прийде гарненька, убита горем дівчина, і шукатиме розради в його обіймах? А принцеса не така вже безневинна і щира, якою намагається здаватися!

Я лише впевнилася в цій думці, коли вона охоче припала до Ірмерія і сховала обличчя на його плечі. Вчепилася в нього, наче невпокійний, що дорвався до живої плоті, і заридала ще голосніше. Він гладив її по спині та волоссю, шепотів заспокійливі слова. Йому вочевидь було ніяково. Ірмерій раз у раз кидав погляди в мій бік, справедливо вважаючи, що я зараз підглядаю за ними. В його погляді читалася розгубленість – настільки вибила із колії поведінка Лаурни.

Істерика дівчини тривала щонайменше десять хвилин. На той час я вже була готова вискочити з-за дверей і висловити все, що думаю про неї. Але, нарешті, надривні схлипи припинилися і вона відліпилася від мого чоловіка. Я з незрозумілою зловтіхою подумала про те, що від сліз її обличчя сильно подурнішало, і відразу засоромилася. Схоже, ревнощі роблять з мене якусь жорстоку, самій мені огидну істоту. Треба з цим закінчувати! Набравши в груди більше повітря, я змусила себе заспокоїтися.

Ірмерій піднявся, підійшов до графина на тумбочці і налив принцесі води. Вона тремтячими руками прийняла склянку і нервово випила. Її зуби брязкали об скло – схоже, не прикидається. У неї дійсно істерика. То що ж таке сталося?! Тепер і мене це занепокоїло. Незважаючи ні на що, насправді я не хотіла дівчині чогось поганого. Просто хотіла, щоб поки що вона трималася подалі від Ірмерія. Звичайно, мені все одно доведеться його їй віддати. Але я сподівалася, що це станеться якомога пізніше.

Ректор сів у крісло навпроти і спрямував на Лаурну пильний погляд.

– А тепер поясніть мені, що сталося? Вам потрібна моя допомога?

Лаурна кілька разів вдихнула і видихнула, намагаючись упоратися з хвилюванням. Потім витягла з потайної кишені на сукню складений вчетверо аркуш дорогого пергаментного паперу і простягла Ірмерію. Він узяв послання і завмер, дивлячись на розірвану сургучну печатку внизу аркуша.

– Це лист від короля Гарміна, вашого батька... Ви впевнені, що хочете, щоб я його прочитав?

Вона кивнула, не зводячи з нього почервонілих очей. Ірмерій насупився, але все ж таки прочитав послання. Потім здивовано подивився на дівчину.

– Я не розумію… – він осікся, побачивши, як її обличчя болісно смикнулося, і вже м’якше продовжив: – Лист не містить чогось страшного. Вибачте, я вже боявся, що з вашим батьком сталося щось погане. Але тут всього лише йдеться про…

– Про те, що він знайшов мені чоловіка! – випалила Лаурна, перериваючи його.

Я схопилася за дверну ручку, щоб устояти на ногах. Шалена радість, яку при цьому відчула, вразила мене саму. Стоп! Я хотіла, щоб мій Ірмерій став чоловіком Лаурни, а потім і королем усіх темних світів. То чому ж тішуся, що цього не станеться? Мабуть, у мене й справді парадоксальна логіка, у чому не раз дорікав коханий.

– Але ж ви розумієте, що рано чи пізно це все одно б сталося, – обережно зауважив Ірмерій, повертаючи їй листа.

Лаурна, приймаючи папір, не втрималася від того, щоб доторкнутися до Ірмерія пальцями. Він одразу ж прибрав руку і відкинувся на спинку крісла.

– Так, я не така дурна, – її губи скривила гірка посмішка. – Всі довкола твердять, що моєму батькові недовго залишилося. І до своєї смерті він хоче влаштувати мою долю. Хоче, щоб мого майбутнього чоловіка ще за його життя було призначено спадкоємцем престолу. Але батько обіцяв почекати, доки я закінчу Темну Академію. А тепер пише, що обставини змушують його поспішити. Що за обставини, він, звичайно ж, не вважає за потрібне мені повідомити. Моя думка взагалі, схоже, не враховується.

– Ваша високосте, – перебив її Ірмерій, – гадаю, ваш батько просто намагається захистити вас від зайвих турбот.