Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Якщо зайві турботи – це вирішити за мене всю мою подальшу долю, то я не готова прийняти це!

Я наче вперше побачила Лаурну. Раніше вона завжди здавалася тихою та сумирною. Справжньою леді, яку все мирське та повсякденне майже не зачіпає. Зараз же виявилося, що вона далеко не така покірна, якою її всі вважали. Але чи це їй допоможе? Батько Лаурни – наймогутніший чоловік темних світів. Навряд чи він надасть дочці право вибору.

– Всього лише тиждень, лорде Стайлір, – приглушено вигукнула вона. – У мене всього тиждень! Батько дозволив мені залишитися в Темній Академії до дня відвідувань. А потім за мною приїде один із радників і відвезе до того, кого мені обрали в супутники життя. І одразу оголосять про заручини!

– Король Рінадій не такий уже й поганий вибір, – спробував втішити її Ірмерій.

Значить, ось, хто має стати нашим новим верховним королем! Порівняно з іншими можливими кандидатами, на кшталт того ж Кайлена Дарбірна, цілком навіть гарний вибір. Але, схоже, у принцеси з цього приводу є своя думка.

– Не такий уже й поганий вибір? – відсторонено повторила Лаурна, і на її губах з’явилася гірка усмішка. – Я була такою наївною, що вважала, що зможу вийти заміж на власний розсуд… А якщо я скажу вам, що батько був не проти мого вибору? Він обіцяв мені...

Я похолола, здогадуючись, що вона скаже далі. Цікаво, чи знає про це сам Ірмерій?

– Гадаю, якби він вам це обіцяв, то виконав би, – обережно промовив ректор. – Але з листа чітко видно, що обставини не залишають йому вибору. І що треба якнайшвидше вирішити це питання.

– Тому я й прийшла до вас, – її обличчя раптом стало спокійним. Тільки трохи тремтячі губи видавали хвилювання. – Аби його вирішити.

– Не зовсім вас розумію, ваша високосте, – Ірмерій схрестив руки на грудях, дивлячись на неї з непроникним виразом обличчя.

– Скажіть, що ви відчуваєте до мене, лорде Стайлір? – ці слова далися їй важко, це було видно по напруженій позі.

Вирішальний момент... Те, чого я з таким страхом чекала весь цей час. Передчуття не обдурило. Наш час й справді закінчився. Набагато швидше, ніж я думала.

Я повільно опустилася на підлогу та обхопила коліна руками. Продовжувала спостерігати за тим, що відбувається, і ледве стримувала ридання, що рвалися зсередини.

– Що я до вас відчуваю? – перепитав Ірмерій і знову кинув погляд у бік ванної. – Глибоку повагу, ваша високосте. Дружню симпатію.

– І все? – вона відкинулася на спинку крісла. Я вразилася тому, як мужньо Лаурна прийняла удар. Навряд чи сама я так змогла б. – Іноді мені здавалося, що ви відчуваєте до мене щось більше. Чи я лише обманювала себе?

– Ваша високосте, – обережно сказав Ірмерій, – ви чудова дівчина. Без сумніву, заслуговуєте на найглибше і найвідданіше почуття. Але я не той, хто може це вам дати.

– А якщо я скажу вам, що мого почуття вистачить на нас двох? – вона повільно опустилася навколішки поряд із його кріслом.

Він смикнувся, щоб допомогти їй піднятися, але вона не дозволила. Лаурна вчепилася в його руки і уривчасто заговорила, не дозволяючи йому й слова вставити:

– Я розумію, що дівчина з благородної сім’ї не має так поводитися… Не повинна першою зізнаватись у тому, що відчуває… Але я більше не можу! Я втомилася поводитися так, як того вимагають правила етикету. Втомилася зображати із себе байдужу ляльку, яка не має ні власних бажань, ні права на свою думку. Я кохаю вас! З першого дня, як побачила у палаці. Ви не могли цього не помічати. Гадаю, це помічали усі. Але мені начхати, чуєте?! Начхати! Нехай сміються чи засуджують! Я не можу більше приховувати це у собі. Я не хочу і не можу жити без вас! Тільки тому переконала батька дозволити мені вступити до Темної Академії. Навіть переконала його, що тільки ви маєте стати моїм чоловіком. І він погодився, лорде Стайлір! Він не був проти! Ця розмова не мала відбутися зараз… Я сподівалася, що в мене ще є час, щоб викликати у вас взаємність. Переконати вас стати моїм чоловіком. Королем, який буде найгіднішим цього статусу!

– Припиніть, ваша високосте, – хрипко промовив Ірмерій, звільняючи свої руки і хапаючи її за плечі. Дбайливо, але рішуче змусив піднятися на ноги і встав поруч із нею. – Вже завтра ви пошкодуєте про те, що тут мені наговорили.

– Не пошкодую! – в очах Лаурни читалася вперта рішучість. – От якби не сказала цього, не прояснила все до кінця, тоді б шкодувала! До кінця своїх днів шкодувала б! Але якщо у мене є хоча б крихітний шанс бути поруч із вами, я збираюся його використати. Нехай ви мене не кохаєте... Але хіба можливість піднятися так високо вас не приваблює?

Він сіпнувся, наче вона його вдарила. Різко відпустив і відвернувся.

– Ви прийняли мене за когось іншого, ваша високосте. Зробіть вашу вигідну пропозицію комусь іншому. Я впевнений, що бажаючих знайдеться чимало.

– Вибачте… – вона у розпачі заламувала руки. – Я не хотіла вас образити… Ви найблагородніший із усіх, кого я коли-небудь знала! Розумію, що образила вас. Напевно, я просто чіпляюся за соломинку…

– Лаурно, – після невеликої паузи він все ж таки повернувся до неї і подивився з ніжністю і жалістю, – прошу вас, давайте вдамо, що цієї розмови ніколи не було. Ви чудова дівчина! Розумна. Щира. Добра. За той час, що я з вами знайомий, встиг перейнятися до вас щирою симпатією. Давайте обмежимося тим, що будемо друзями. А ті почуття, які ви маєте до мене... Вони минуть, повірте! Той, кого король Гармін обрав вам за чоловіка, стане для вас тим, чим ніколи не зможу стати я. Згодом ви, можливо, навіть покохаєте його.