Незамінна для нього - Меланія Арт

По закінченню мені аж не хотілося йти, але на мене чекали PR-менеджери, тому вибору не було. Я зустрілася з ними у конференц-залі, де вчора була нарада. Це були дві дівчини – Оля та Влада, але, на жаль, вони вважали, що я справді тепер офіційно зіркова дівчинка компанії, тому з ними мені вже довелося грати роль "Елли". Майже дві довгі-довгі години мені довелося вислуховувати купу інформації, що, можливо, й була корисною, але ну дуже вже нудною, особливо після такого захопливого заняття з Вовою.

От ви знали, що існує нереально велика кількість стоп-слів, що категорично не можна говорити у соцмережах, при зустрічах з фанами та з пресою, і для кожного з цього випадку вони абсолютно різні? А я от тепер знаю. Корисна, звісно, інформація, але ж мені перезивали абсолютно кожне з них (навіть якщо вони майже тотожні!) і пояснювали, чому його не можна вживати. Ні, щоб просто видрук дати для вивчення, а поки перейти на іншу тему... Вони, власне кажучи, це й зробили… Дали видрук в самому кінці зустрічі... Коли моя голова вже була забита всім, чим тільки можна… Геніально просто. Від них я, так би мовити, втікала швидко, і не оглядаючись. 

Потім обід з Сашею в найближчому кафе був просто подарунком з небес. Я не пошкодувала, що запросила її. Вона виявилася цікавою та розумною дівчинкою. Їй 22 роки і вона нещодавно закінчила бакалаврат за спеціальністю "Менеджмент". А ще вона мені зізналася, що має мрію стати стюардесою і вже восени спробує себе на співбесіді в одній провідній авіакомпанії, тому зараз посилено займається англійською. Я здивувалась, але щиро побажала їй успіху. Я ніколи не літала, тому ця професія для мене – щось міфічне. Прощались ми вже подругами.

Думаю, у нашій дівочій банді поповнення. Впевнена, що Таші з Софою вона теж сподобається.

А далі я у піднесеному настрої пішла на заняття з хореографії. Саша підказала, що зал знаходиться на сьомому поверсі, тому я одразу туди й почимчикувала. 

Пройшовши декілька кроків на потрібному поверсі, я постала прямо перед цим... Витвором мистецтва, по-іншому не скажеш!

Зал був неймовірним! Величезний з темними стінами та світлим підлоговим покриттям. Тут було дуже багато дзеркал, а ще – мої улюблені вікна до самої підлоги, які за бажанням можна було повністю закрити шторами "блекаут". У своїх мріях я так і уявляла собі ідеальний танцювальний зал. І навіть прозора скляна стінка, що веде в коридор, не псувала загальне враження. Навпаки, здавалось, що це такий собі великий кришталевий куб, в якому народжуються дива.

А всередині був той, кого я ну зовсім не очікувала тут побачити...