Незамінна для нього - Меланія Арт

Ага, отже, цей Гліб зараз нас мало не видав перед Яром, який, до речі, вже дуже зацікавлено дивився на всю цю ситуацію.

– Прошу мене вибачити, – звернувся цей Гліб вже до мене. – Дійсно не впізнав, багачкою будете. Але воно й не дивно, нас окремо не представляли один одному. Дозвольте відрекомендуватися – Гліб Михайлович Прокопенко. Завжди до ваших послуг, в будь-який час дня і ночі.

Тут він потягнувся до моєї руки з наміром її поцілувати. Я не хотіла цього, але чинити опір було б недоречно.

– Все нормально, трапляється. Приємно познайомитись, Глібе Михайловичу, – промовила я, нарешті забираючи свою руку.

– Для тебе просто Гліб, Еллі. Впевнений, ми станемо гарними друзями.

Я просто посміхнулась у відповідь. Що ж вони сьогодні всі мені в друзі набиваються? День такий у них "дружній", чи що...

Поки чоловіки ще між собою перемовлялися по робочим питанням, я спіймала себе на їхньому невеликому оцінюванні. 

Ось стоїть переді мною три чоловіки – Марк, Ярослав і цей Гліб. Неозброєним оком видно, що всі троє знають собі ціну, тому й виглядають відповідно – дорогі речі, модні стрижки і, звичайно, стійка "переможця". Однак серед цих трьох чоловіків в мене неприємне відчуття викликав лише Гліб. На підсвідомому рівні мені просто хотілося скоріше піти звідси і ніколи більше з ним не бачитися. Головне, що ніяких очевидних причин для цього не було. Ну ляпнув, не подумавши, але це ж не злочин зрештою, а от не подобався він мені і все.

Для прикладу, поряд з Марком я відчувала себе схвильовано, немов отримуючи неочікуваний приплив позитивної енергії, а дивлячись у його очі, складалося враження, що переді мною відкривається справжній незвіданий світ, який може повністю захопити у свою безодню та й так, що навіть не залишиться думок його добровільно покинути. Поряд з Яром мені просто було спокійно і весело, наче з близьким другом чи братом, як я вже казала раніше. А от з цим Глібом... Мене охоплювала дивна тривога і неконтрольований страх. Схоже я відчувала, коли одного разу вночі сама поверталася додому з роботи, і все здавалося, що в кожному закутку на мене вже чекають небезпечні особистості. Ось це відчуття в мене й було, коли я навіть просто дивилася на Гліба. Дивно...

– Ну раз все вирішили, пропоную разом пообідати. Марку, Еллі, ви згодні? – це вже Яр подав голос.

Марк подивився на мене із мовчазним питанням, чи я згодна, але мені аж зовсім не хотілося ще кудись їхати, та ще й в такій компанії.

– Перепрошую, але я сьогодні відпросилася в Марка Богдановича, тож вже саме збиралась на таксі їхати додому. Маю сімейні справи, а вам бажаю гарно провести час, – поспішила я відмовитись і одразу зловила на собі незадоволений погляд Марка. 

– Шкода, звісно... – звернувся до мене Яр, потираючи рукою підборіддя. – Але, Еллі, ну яке таксі? Поїхали зі мною, я відвезу тебе куди скажеш.

Ще один помічник знайшовся. Не встигла я відповісти, як Марк не витримав.

– Я сам відвезу Еллі, –  якось надто різко це промовив, але потім одразу виправитися. – Тобто ми не обговорили ще декілька робочих моментів, якраз по дорозі закінчимо нашу розмову. Ярославе, Глібе, обідайте без мене, я ще потім маю деякі справи. Зустрінемося вже в офісі.

– Ну що ж, якщо такі справи, то бувай, Еллі. – Яр знову зацікавлено подивився на  мене та Марка. – Сподіваюсь, у нас завтра буде змога більше поспілкуватися.

– Безперечно, – ну а що я могла ще відповісти. – На все добре.

– Приємно було тебе побачити сьогодні, Еллі. Маю надію, що й зі мною теж в інший раз зможеш більше часу провести, – Гліб теж не змовчав.

Я нічого не відповідала, а просто кивнула обом чоловікам, а вже потім пішла слідом за Марком до його авто. Гліб з Ярославом проводжали нас поглядом, а потім і самі розійшлись. Вгадайте, хто сів у той дурний лексус?

Ага, Гліб.

Недаремно він мені відразу не сподобався.