Незамінна для нього - Меланія Арт

– Вмикай, найкращий ти наш.

Це був запальний хіп-хоп. З Антоном завжди було легко, він відчував кожен рух, кожну мою думку, адже був справжнім професіоналом. Я повністю йому довіряла і просто віддавалася ритму, отримуючи задоволення від танцю.

– Це було неймовірно, – сказав Антон, коли ми закінчили. – Ти ніколи так не танцювала, твій рівень став значно вищим. Я боявся, що ти кинула все, але навпаки. Ти стала ще кращою, браво!

– Дякую, твоя оцінка для мене дуже важлива, – відповіла йому щиро.

Потім друг попередив про закінчення тренування.

– Слухай, а чи можу я ще трохи самостійно тут позайматися? – я відчувала, що ще потрібно залишитися, якщо є така можливість.

– Ми вже й так тут дві години, можливо, вже досить? – було видно, що Антон сумнівався, чи варто мене тут залишати.

– Антоне, мені дійсно потрібно.

Друг зрозумів. Танцівник завжди зрозуміє танцівника. 

– Добре, сьогодні тут більше нікого не буде, тому зал у твоєму розпорядженні, – сказав мені, віддаючи ключі. – Тільки не довго, нам завтра ще працювати, не забувай про це.

– Так, наставнику, слухаюся, – знову демонстративно поклонилася, чим черговий раз потішила Антона.

– Бувай, жартівнице, до завтра, – він обійняв мене на прощання.

– Передавай привіт Алінці, – крикнула, коли він вже виходив.

***

В мене рідко виходило ось так залишитися наодинці в залі, тому намагалася використати на повну цей шанс.

Розпочала я з хореографії, що вчора вигадала, слухаючи трек “Елли”. Як я й думала, вона виглядала дуже круто. Завтра обов’язково покажу її Антону. Потім повторила зв’язку, що ми вивчали з дівчатами, трішки підкоректувала її, враховуючи сьогоднішні настановлення від друга. А далі – чомусь вирішила згадати танець, який так ніколи нікому й не показала, але який назавжди залишиться для мене особливим.

Потрібний трек знайшла швидко, це була пісня “Billie Eilish – No Time To Die”.

Зняла взуття, оскільки краще виконувати все босоніж, і почала налаштовувати себе. 

Я буду танцювати контемпорарі. Це особливий напрям, який дозволяє максимально передати почуття через рухи свого тіла. Танець – відверта історія, в якій кожне переживання, кожна емоція як на долоні, якщо виконувати все правильно, з душею. В мене багато накопичилось всередині за ці дні, тижні, місяці, роки… 

Заграла мелодія…

Почалося… 

Рух, вигин, стрибок, падіння – все це раз за разом допомагало вивільнитися моїм внутрішнім демонам. Я танцювала, наче в останнє, вкладаючи все у цей танець. Біль, розчарування, злість та розпач... Ось що я відчувала і намагалася відпустити. Мені не потрібні були глядачі, не потрібна була оцінка… Зараз з кожним новим обертом мені просто ставало трішки легше на душі…

Під кінець я вже була повністю знесилена як фізично, так і емоційно. Після останнього акорду просто впала на підлогу, намагаючись перевести дихання. В голові був вирій думок і водночас повна пустота. Не знаю, чи ще наважуся колись повторити це знову, адже не думала, що танець настільки розколихає мене всередині...

Аж тут я відчула, що більше не сама в залі…

Марк

Після того непорозуміння з Еллі, я повернувся в офіс. Майже одразу до мене заявився Гліб. 

– Ну розповідай, друже, де ти знайшов цей скарб, – почав він.

– Ти про що?

– Не про що, а про кого. Еллі. Звідки ця красуня? 

Мені не дуже сподобалося, що він так говорить про Еллі. Я, звісно, й сам вважаю її красунею, але чути це від друга було неприємно.

– Де знайшов, там більше немає, – відповів зі смішком, намагаючися не показати роздратування.

– Ну чого ти, мов не рідний? – Гліб не заспокоювався. – Маю ж я знати, де шукати таких молоденьких хорошеньких дівчат.

– Глібе, пригальмуй, – я починав злитися. – Еллі з нами хоч і тимчасово, але все ж працює, тому не смій навіть дивитися в її сторону.

– Ти дуже злий, Марку, я ж нічого поганого їй не зроблю, навпаки, запропоную дуже навіть приємно провести час, – здавалося, що друг мене просто не чув.

– Глібе, я двічі повторювати не буду, – я вже готовий був його виставити за двері. – Торкнешся її хоч пальцем, похабно пожартуєш чи будеш їй надокучувати своїми приставаннями – пожалкуєш.

– Воу, які заявки. Марку, так і сказав би, що вона твоя, – Гліб так пожартував, але мені вже було не до жартів.

– Вона моя, зрозумів? – не потрібно йому зайвої інформації, нехай вважає, що між нами з Еллі справді щось є.

– Ого, – він не очікував такої відповіді. – Зрозумів і прийняв. Ех, не тямиш ти зовсім у жартах, Марку

– Жарти мають бути смішними, а не такими, як у тебе.

– Добре-добре, візьму до уваги. 

Напруга між нами нарешті трохи спала, тому ми повернулись до робочих питань у нормальному настрої. Виявилось, що його відрядження закінчилося раніше, адже одна делегація з-за кордону так і не з'явилася через якісь свої проблеми, тому вирішили перенести другу частину форуму на наступний місяць. Що ж, буває. Потім я все ж не витримав і спитав за Ярослава.