Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Коли я вже розвертаюсь, у кухню вривається Шад, уважно вивчаючи простір, як і я.

− Все в порядку? − запитує, теж помітивши сюрприз в раковині.

– Поки що не впевнений. Я не відчуваю Васю, – кидаю на ходу, прямуючи до кабінету. У мене в голові виникає лише одна можлива причина повного зникнення яскравої енергетики дівчини з поля мого сприйняття. І я, мабуть, сам винен, не сховавши цю "причину" надійніше від однієї дуже хитрої особи.

− Не вважайте за зухвалість, але не можу не спитати. А браслети ви з неї зняли? – цікавиться Шад з награною простодушністю, знову йдучи за мною.

Кидаю на нього виразний погляд, відкрито демонструючи, що я думаю про його питання, і наскільки близький до втрати самовладання. Шад у відповідь лише широко посміхається, підіймаючи примирливо долоні.

Я ж різко штовхаю незачинені двері кабінету. І одразу розумію, що мої припущення вірні. Браслетів нема. Вікно відчинене.

Наступної миті стіл осипається дрібною тирсою, дозволяючи мені хоч якоюсь мірою вгамувати свої... емоції.

Втекла. Вона. Від мене. Втекла. Влаштувала пожежу та... Втекла!

Кріслу дістається така ж участь, як і столу, знижуючи шкалу люті в мені ще трохи.

І як вона тільки вигадала таке? Що вона взагалі собі думала? З острова без грошей їй нікуди не подітися. Адже все одно зловлю. І покараю. З особливим задоволенням.

− А у них третьої сестри бува, немає? – із захопленням цікавиться Шад, підпираючи плечем одвірок. – За такою хитрою лисичкою одне задоволення полювати.

– Ця лисичка моя, – гарчу роздратовано, прямуючи до вікна. − Полюй в іншому місці, Шаде. Якщо не бажаєш одержати в моєму обличчі ворога.

Перемахнувши через підвіконня, я відразу ж знаходжу на землі Васині сліди. Не думаю, що вона проґавить цей момент. Але навряд чи цілком зможе сховати свій маршрут.

Бігом прямуючи у бік невеликого гаю, я ловлю себе на тому, що в крові починає вирувати справжній мисливський азарт, підстьобуючи бажання якнайшвидше зловити свою таку спокусливу здобич.

Мабуть, та легкість і спритність, з якою мала обвела мене навколо пальця, ще більше мене в ній заводить. Якщо до нашої вчорашньої зустрічі, та й після аукціону, я таки не до кінця вірив, що вона настільки зухвала і рішуча, як її показала у своїх думках Соломія, то тепер розумію, що пов'язана Рока характер сестри ще й згладила у своєму сприйнятті. Але мені це… несподівано дуже подобається, роблячи Васю в моїх очах ще цікавішою та бажанішою.

А про сестру їй, мабуть, варто було раніше сказати й не відкладати на ранок. Але тоді я не дізнався б, наскільки моя майбутня пов'язана хитра і спритна. Тож… встигнеться ще. А зараз. Біжи, Васю, біжи. Я тебе з радістю впіймаю.