Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

І як тепер бути? Що мені робити? Ці питання гарячково довбуться об мою черепну коробку, отримавши нарешті повну свободу. Примушуючи нервово вистукувати ногою барабанний дріб. Є в мене погана звичка.

Що робити?

Можна поки що відкласти цю витівку. Можна дочекатися цього Аріда, спробувати знайти підхід, може якось обхитрити. Можна навіть попросити допомогти знайти Солю. Можна, мабуть... Але! Є купа великих та жирних «Але».

По-перше, чим довше я тягну, тим більша ймовірність, що він таки зв'яже наші канали. І зі становища «власність незаконна» я перейду у статус його пов'язаної й відповідно він тоді матиме на мене всі права, подобається це мені, чи ні. А я у свої неповні двадцять, якось не горю бажанням стати дружиною невідомо кого, без права на розлучення.

Про права жінок у світі Ільмондар Фарха говорила неохоче. Але, що я встигла дізнатися, то це те, що шлюби, або «злиття», як куарди їх називають, у цьому світі нерозривні, особливо якщо з'являються діти. І якщо для жінки їх раси без шлюбного зв'язку з чоловіком завагітніти дуже важко, то фуенти вагітніють на раз плюнути. Соля тому приклад. І тоді майбутній матусі вже буквально нема куди подітися, бо дітям куардів для розвитку потрібна енергія обох батьків.

Припустимо, Арід не зможе змусити мене прийняти добровільно це енергетичне злиття. А ось зробити мені дитину та позбавити вибору в цьому питанні йому ніхто не завадить. Підозрюю, що у процесі я навіть задоволення отримаю. Надто вже гостро на нього моє тіло реагує. Але чи варте це можливих наслідків?

Я чудово пам'ятаю, як Солю тягнуло до порталу, як вона слабшала з кожним днем, як їй було погано. Судячи з усього, її малюкові терміново була потрібна енергія батька.

Я, звичайно, боюся робити такі висновки, інформації у мене все-таки недостатньо, але цілком можливо, що мою сестру тягнуло не просто до порталу, а до того, хто зробив їй дитину, зґвалтувавши.

І вона вже понад місяць у цьому світі. Тридцять шість днів. Або навіть тридцять сім уже. Весь цей час моя вагітна сестра цілком можливо перебуває в руках ґвалтівника. Мені навіть страшно подумати, що з нею могло статися. Тішить тільки думка, що якщо вже мене шукали якісь занагарці, то це означає, що вона жива і розповіла комусь про мене. Або не змогла приховати свої думки. Не важливо, головне, що жива.

Занагарці… Занагар… рано чи пізно всі мої уявні пошуки порятунку натикалися на цю назву. Я чудово розумію, що одна у цьому чужому для мене світі майже нічого не можу. Можу лише на якийсь час сховатися і дістатися потрібного місця. Місця, де мені, за ідеєю, мають допомогти. І от, власне, на цьому ґрунтується весь мій план. Втекти та дістатися.

Не вистачало лише інформації. А збір та аналіз інформації, це саме те, що я вмію найкраще. Журналіст я, чи як?

Не без складнощів, але мені вдалося дізнатися, що Занагар це ціла величезна імперія, одна з найбільших і найвпливовіших держав цього світу. Поки Фарха не чула, я змогла трохи розговорити одну зі служниць. Так ось вона розповіла багато всього цікавого про географію, і що найголовніше, політичну картину цього світу, в міру її знань, звісно. З отриманої інформації я зробила висновки, що саме в цьому Занагарі дуже суворі закони стосовно ґвалтівників, там жінки мають більше прав і рабство  поза законом. Тоді як у Лайтазі чоловік зі своєю пов'язаною може робити, що йому заманеться. І Соля, швидше за все, саме в Занагарі, оскільки шукали мене занагарці. Отже, туди мені й потрібно.

Я жодних законів цього світу не порушувала. Мене в нього притягли силоміць. Якщо в цій імперії справді так суворо з цим, то, можливо, я зможу домогтися, щоб мене визнали вільною та допомогли знайти сестру. Не знаю, чи зможе вона повернутися до нашого рідного світу у своєму стані, але ми хоча б будемо разом.

Мені дуже хочеться помилятися в тому, що з нею сталося тієї ночі. Дуже хочеться вірити, щоб той куард, з яким вона переспала, їй справді подобався, і якщо вона його знайшла, то не нещасна з ним. Тоді, можливо, я колись сама повернуся додому, пересвідчившись, що з Солею все добре.

І от, що стосовно Аріда… яка ймовірність того, що чоловік, який красномовно показав, що саме бажає «дати мені», який заради цього вивалив неймовірні гроші, погодиться допомогти, якщо хоча б запідозрить, що я хочу втекти від нього і повернутися в рідний світ?

А майже нульова ймовірність вимальовується. Це ж які збитки для нього.

Якщо бути чесною з самою собою, то Арід мені дуже сподобався. Власне, з психологічної точки зору це і не дивно. На тлі всіх цих надміру самовдоволених і хтивих самців на аукціоні, на тлі того, що мені довелося пережити, бачити й чути за минулий місяць, він реально видається благородним рятівником, лицарем у блискучих обладунках, так би мовити. А в поєднанні з незаперечною чоловічою вродою виходить просто приголомшливе поєднання. Перед таким важко встояти. Такому хочеться довіряти. У такого хочеться шукати захисту.

Але реально обґрунтованих підстав для цього я не маю. Хай там що, але він був на тому аукціоні. І. Він. Мене. Купив.

Можливо, це була якась спецоперація зі знищення організації Кайтана. Може ще щось... Тоді чому він мене не відпустив? Навіть не заїкнувся про це! Не маю я ніяких підстав йому довіряти!