Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Ти розчарована?

Гхм, так шокувати Шейріс, що вона втратить дар мови майже на хвилину – це треба постаратися! Лоран вже весь трясся від сміху. Я з обуренням вчепилася в його руку, закликаючи заспокоїтися. Це подіяло, і він відразу переключився на мене. Нахабно заволодівши моєю рукою, став її погладжувати. Гаразд, доведеться потерпіти. Аби він усе не зіпсував Крістору та Шейріс.

– Увесь цей час це був ти? – нарешті, розчепила губи дівчина.

Я вразилася тому, як по-іншому тримався рудий. Рухаючись майже навіть граційно, наблизився до Шейріс і взяв її руку. Повільно підніс до губів і обережно поцілував. Потім, не зводячи з неї очей, у яких відбивалися іскорки від полум’я свічок, промовив:

– Ти приголомшливо виглядаєш! Просто казково…

Подруга нервово проковтнула, знову втративши дар мови.

Крістор обігнув стіл і влаштувався напроти неї.

– Хочеш вина?

У його тоні вгадувалися до болю знайомі нотки лорда Фарміна, коли він хотів здаватися чарівним. Ось як натаскав! Я посміхнулася, майже із захопленням спостерігаючи за діями Крістора. Рудого зараз було не впізнати! Кудись зникли поривчастість рухів і незграбність, що робили його кумедним. Зараз він видавався привабливим та трохи таємничим.

Розливши по келихах вино, Крістор простяг один із них Шейріс і посміхнувся.

– Хочу випити за найдивовижнішу дівчину у світі! Прекрасну. Сміливу. Сильну. Тою, чиєю кипучою енергією можна лише захоплюватися!

Шейріс, наче заворожена, зробила ковток, не зводячи очей з обличчя хлопця.

– Ти сьогодні такий… такий… – вона була настільки спантеличена, що навіть не змогла сформулювати думку.

– Вибач, що довелося вдатися до всіх цих хитрощів, щоб привернути твою увагу, – промовив Крістор злегка недбалим тоном. – Але інакше ти навряд чи сприйняла б мене серйозно.

– Думаю, ти маєш рацію, – повільно сказала подруга, дивлячись на нього так, ніби бачила вперше.

– Опудало прямо не впізнати… – почувся поруч задумливий шепіт Лорана. Смішно йому вже не було. – Виявляється, ось чому його наставник навчає.

– Гадаю, не тільки цьому, – прошипіла я. – А тепер нам краще піти звідси. Не можна підглядати за таким. Тим паче річ про наших друзів.

Цього разу заперечувати мені не стали. Коли я потягла Лорана за руку, він дозволив повести його геть. За нами неохоче попрямував Едвін.

Коли ми йшли назад до гуртожитку, всі мовчали, обмірковуючи побачене.

– Ні, я таке і після двох пляшок навряд чи уявив би! – нарешті вирвалося у Лорана. – Шейріс і Опудало!

– Досить його так називати! Він зовсім не Опудало, – насупилася я.

– Тепер вже точно, – всміхнувся дроу. – Не здивуюся, що до кінця навчання він тут усім дівчатам серця розіб’є! Під чуйним керівництвом лорда Фарміна.

– Не розіб’є, – заперечила я. – Він не такий, як ти! – натякнула я на негарну ситуацію з Лін, а потім ще однією дівчиною, яку Лоран нещодавно теж покинув. – Йому потрібна лише одна. І, гадаю, сьогодні у нього з’явилися всі шанси добитися взаємності.

Едвін, який йшов за нами, голосно засопів. Але мені чомусь анітрохи не стало його шкода. Він палець об палець не вдарив, щоб добитися Шейріс. Завжди волів плисти за течією. Нехай і тепер пливе. Крістор же – молодчага! Сьогодні я була щиро захоплена тим, якого прогресу він досяг заради коханої дівчини.

Мимоволі здригнулася, коли біля самого вуха пролунав уривчастий шепіт Лорана, що перервав мої думки:

– Мені теж потрібна лише одна… І ми з тобою знаємо, хто саме.

Я напружилася і поспішила вирвати руку з його долоні.

– Не хвилюйся, – його губи скривилися в гіркій усмішці. – Я не настільки дурний, щоб сподіватися, що ти зробиш вибір на мою користь. Якщо навіть декан Байлерн у прольоті.

– Справа зовсім не в...

– Можеш не продовжувати, – він хитнув головою. – Знаєте, а я, мабуть, сьогодні прогуляюся до Арклану. Хочу сьогодні трохи повеселитися. Нехай не тільки у Крістора буде вдалий вечір. Едвіне, ти зі мною? Тобі теж не завадило б випити, друже!

– Звичайно, я з тобою, – обізвався напіворк з легким зітханням.

– Тебе не запрошуємо, – посміхнувся Лоран, звертаючись до мене. – Гулянка лише для хлопців. Та й, гадаю, ти знайдеш, чим себе зайняти.

Він красномовно зиркнув у бік навчального корпусу, де на третьому поверсі з вікна покоїв ректора струменіло м’яке світло. Я не стала відповідати, просто кивнула. У погляді Лорана на мить промайнув біль, але він одразу відвернувся і рушив до воріт.

Я почекала, поки друзі зникнуть у далині, і попрямувала до навчального корпусу. Все, що мені зараз потрібне – мій Ірмерій. Відчути його запах, смак його губ. Притулитися до сильного стрункого тіла. Зануритися пальцями у світле шовковисте волосся. Як завжди від самої думки про це по тілу розлилася знемога. Не хочу зараз думати ні про що інше! Нехай життя хоч на кілька годин стане простим і зрозумілим. Без сумнівів і коливань, що так люблять його отруювати.