Меланка - Нора Нойс

- Рай... - тягне Яна, заглядаючи мені в очі. - Ну давай спробуємо...
- Я не ділитиму тебе ні з ким, - гарчу вкотре.
Як вона не може зрозуміти, що я не можу. Я хочу тільки її. Я хочу тільки з нею. І навіть думка про те, що хтось буде торкатись її тіла, приводить мене в сказ.
Пройшов майже рік з моменту нашого перебування тут. Я можна сказати з дня на день чекаю, коли шатл з Ренари приземлиться за цією партією драконів. Але його поки не було.
Ще й Яна знову взялася за своє. Вже не вперше вона пропонує мені спробувати зайнятися любов’ю втрьох. Але я не можу.
За ці місяці я ще не встиг насититися нею, тому й не хочу ділити ні з ким. Навіть з дівчиною.
- Ну, сонце! - вона висне в мене на шиї, обвиваючи ногами стегна.
Обхоплюю її під попку і міцно втискаю в себе.
Навіть дивно, що ми почали зустрічатися. Якось все відбулося плавно, наче так і мало бути. А ще й за келихом вина ми відкрилися один одному.
- Я не ділитиму свою дівчину... - знову повторюю, цілуючи її.
Яна відхиляється він мене, пронизуючи здивованим поглядом.
Ну так, так відкрито я назвав її своєю дівчиною вперше.
- Декарай. Я ж говорила!
О, ця колючка починає злитися, намагаючись вирватись. Проте я не відпущу її, поки ми не поговоримо. Мені набридло, що кожного разу, коли я заводжу цю розмову, вона уникає її. Набридло, що я протягом всього року не можу бути впевненим, що ця дівчина - моя.
- Я не твоя. І ми не зустрічаємося.
Знову тараторить вона своє.
- Якщо ти не припиниш, я просто піду! - гарчить, стискаючи мою шию, своїми довгими кігтями.
От сучка мала!
- Куди ти мене несеш?! - кричить ця мала зараза, смикаючись.
- Навіть не думай! Ні! Перестань! Ааааа!
- Нікуди ти не підеш! - ледь стримуючи шепочу, кидаючи її на ліжко.
От щоразу, коли вона хоче піти, я не можу її відпустити. Не можу просто відпустити і все. Вона потрібна мені. Вона будить в мені ті почуття, які я відчував. І які хочу і далі відчувати. Переживати з дня на день. І зараз мені добре з нею, і я хочу її. Не відпущу. Принаймні поки. Як буде дальше, навіть не знаю...Напевно запропоную Яні полетіти зі мною. Оскільки за цей час вона стала надто рідною для мене. Я звик до неї і не хочу відпускати.
І це не тільки секс і фізична близькість. Але й годинні розмови, і розуміння. І однакові погляди на життя. Інтелектуальна схожість.
Ні.... Я не можу втратити таку близьку мені людину.
- Маленька! - шепочу, покриваючи її шийку поцілунками.
Яна одразу ж притишується. Так, я знаю її точки і нагло ними користуюся.
- Рай...Ну... ні... я не хооочу.
О, так. Так, як і я.
Яна любить довгі прелюдії, проте я вже не можу терпіти. Хочу увійти в неї прямо зараз. Яка ж вона солодка.
Одяг знімаю поспіхом, обціловуючи кожен сантиметр її тіла. Хоч і поспішаю, проте ніяк не можу насититися її тілом. Так би і з’їв. Моя солодка.
- Рай... - стогне, ця зараза, прогинаючись в спині.
- Увійди вже в мене!
- А ти будеш чемна дівчинка? - гарчу на вушко, прикушуючи його.
- Таааак, буду.
От, брехуха!
Знаю, що не буде, але тішу своє самолюбство, як і сотні разів до цього.