Моя всупереч - Алекса Адлер

− Єдине, що шанують вищі ашари, − це сила і влада. Якщо ви, моя імператрице, не зможете продемонструвати це завтра на Раді, краще зараз відступіться. Інакше вас просто зжеруть. Навіть ті, кого вважають союзниками Владущого Дому, не підтримають жінку на троні, якщо вона не доведе, що дійсно здатна правити, — каже Сетору, проходячи перед моїми очима, щоб за мить рушити у зворотному напрямку.

З руками за спиною він тепер нагадує суворого професора, який намагається протягом ночі натренувати студентку перед іспитом, до якого вона взагалі не готувалася. От тільки я не знаю жодного професора з настільки яскравою, і чого гріха таїти, вродливою зовнішністю. І жоден гіпотетично провалений іспит не обернеться такою катастрофою, як мій можливий провал завтра на цій клятій Раді.

За останні не знаю скільки годин мій новий наставник висипав на мене стільки інформації, що якби я не мала досвіду навчання під протекцією Чотжара, мій мозок би вже вибухнув від перенавантаження.

Мені так багато потрібно знати тільки щоб завтра не схибити.

Правила засідання, які, як я й побоювався, виявляються досить суворими. Бажана лінія поведінки. Що казати, як рухатися, яку маску тримати. Інформацію про кожного з радників, і чого від якого можна чекати.

Все це накладається на канву вже відомої мені інформації, слухняно розподіляючись по поличках. У якийсь момент я настільки втягуюсь, що забуваю, хто мій учитель, засипаючи його купою питань, на які, як не дивно, отримую досить докладні та ґрунтовні відповіді.

І поступово в мене починає вимальовуватися чітке розуміння, як я мушу завтра поводитися. Головне тепер, щоби на це вистачило моїх моральних сил.

− Нам доведеться повідомити Раді, що ви Око Абсолюта. Такий сильний дар буде досить вагомим аргументом, як і моя підтримка. До того ж тільки так ми зможемо пояснити вашу впевненість у тому, що Володарі живі, – Сетору зупиняється навпроти мене, випробовуючи уважним поглядом.

− Є ще дещо. Імператорський лікар одо Мі-ічан може підтвердити, що енергетичний зв'язок між мною та моїми се-аран не розірваний, отже, вони точно живі, − дивлюся на нього у відповідь уже без звичного лячного трепету.

Жрець зацікавлено примружується, схиливши голову набік.

− Гадаю, його слів буде замало, хоча це хороша новина, − тягне задумливо. – Я подумаю, як це можна буде використати завтра для досягнення вашої мети, імператрице.

На що я вдячно киваю. Зараз, у такому вигляді та в такому тоні, спілкування з жерцем мене вже напружує значно менше, ніж досі. Хочеться вірити, що він справді союзник мені та моїм Повелителям, що не зрадить, навіть якщо я не дам йому бажане.

Ну дійсно. Немає в мені нічого такого, щоб так одержимо мене хотіти.

Ще раніше, з розмов моїх се-аран, у мене склалося враження, що для Сетору не чужі поняття честі та принциповості. Якби мені вдалося дізнатися які саме в нього принципи, на цьому також можна було б зіграти.

Заплющивши очі, ледве помітно зітхаю.

Небо, чи це я? Сиджу тут, в імператорському палаці величезної міжпланетної імперії, будую плани як утримати в руках імператорську владу і як обхитрувати одного з найсильніших і найпідступніших представників правлячої раси. І збираюся завтра виступити проти ради п'ятнадцяти глав Вищих Домів, щоб відстояти своє право правити замість чоловіків.

Куди поділася тиха, боязка земна дівчинка Ліна? В яку мить вона зникла? Померла на операційному столі цинотів? Коли билася за племінницю, як самка за своє дитинча? Коли благала страшного біловолосого незнайомця купити її? Чи пізніше, в ритуальному колі храму Тан-Гереїш, віддавши своє тіло двом чоловікам відразу і прийнявши одночасно з ними силу Абсолюта?

Вже тоді я почала змінюватись. З мене почали ліпити та створювати щось інше. Не лише мої Володарі. Але й божество, що опікується ашарами й Аша-Ірон.

Я ніколи не була особливою. Завжди намагалася не виділятися, бути непомітною, багато в чому навіть зручною для моєї родини. Я принесла багато проблем і труднощів своїй старшій сестрі після смерті нашої мами та, як могла, намагався спокутувати це, слухаючись її у всьому. Напевно, це занадто вкоренилося в мені.

Навіть ставши обраницею А-атона, а потім і його брата, витримавши ритуал, отримавши дар Абсолюта, я не стала вважати себе особливою, і досі не вважаю. Бо просто виконую волю свого господаря, се-аран, чоловіка...

Я стаю такою, якою потрібна зараз. Зміни лише набирають обертів. Чи відомо хоч комусь, що вийде в результаті? Скільки мені доведеться переламувати себе, щоб впоратися зі своїми зобов'язаннями й виконати свої обіцянки? Чи лишиться від мене хоч щось? Чи приймуть мене, змінену, ті, кого я так сильно кохаю?

А-атон наказав мені зробити все, щоб зберегти синів та імперію. Але він жодного слова не сказав про те, що буде з нами потім.

Мені довелося стати особливою. Не знаю, чому Абсолют нагородив мене пророчим даром... Чому саме мене? Чому не будь-яку високородну обдаровану рію, що належить до одного з Високих Домів? Чи тільки в моїй гнучкій свідомості справа? Була ж ще мати Сетору, яка мала нещастя зустріти на своєму шляху його батька. Чи не могла вона стати Оком?

Чи, може, цей дар даний саме мені з якоюсь певною метою?

Що більше я думаю про це, то більше схиляюся до думки, що все відбувається не просто так. Що мене цілеспрямовано до чогось ведуть. Мене та тих, з ким я ділюся своїми видіннями. Моїх се-аран... навіть Сетору.

Може… він має рацію? Може, мої чоловіки зникли тому, що так мало статися? Такий був вищий план?

Але яка мета цього всього?

Чого Абсолют домагається? Куди нас штовхає?

— Ліно, з тобою вс-с-се гаразд? − поруч лунає шелест і до мене нахиляється Чотжар.

Ще трохи й почне клацати пальцями перед обличчям.

− Так, а що? – дивлюся на нього здивовано.

− Ти ширяєш в думках деінде і не чуєш, що тобі кажуть, — мружиться змієхвостий. − Тобі знов погано?