Моя всупереч - Алекса Адлер
Після вечері та чемного прощання з гостем мені здалося, що цього разу я точно не зможу заснути. Що на мене наваляться спогади про все, що трапилося, хвилювання перед завтрашнім днем, думки про майбутнє… Але варто було торкнутися головою подушки, і змучена свідомість просто вимкнулась, ніби світло згасло.
І знову мені нічого не снилося. Прокинувшись від делікатного дотику до плеча мовчазної Жіни, яка прийшла мене розбудити, я кілька хвилин ще полежала нерухомо, намагаючись пригадати хоч щось, хоч якісь нечіткі образи.
Але нічого нового не спадає на думку. Порожньо та темно.
Попри все моє бажання, жодних видінь та віщих снів. Жодних новин про моїх чоловіків.
Сталеві лещата тривоги на серці ще міцніше стискаються, давлять і гнітять. Печуть очі невиплаканими слізьми.
Але погляд натикається на служницю, застиглу в низькому поклоні біля мого ліжка, і її сестру, яка в такій же позі очікує неподалік. І доводиться нагадати собі, що на сльози я не маю часу. А на слабкість більше не маю жодного права.
Дивно, що мене сестри будять, а не Чотжар. Але він, певне, зайнятий приготуванням до нашого відльоту до столиці.
Зараз на мого опікуна лягла величезна відповідальність, і йому можна тільки поспівчувати. Добре, що А-атон зумів звільнити його від присяги. Не уявляю, як би змій з усім упорався, залишаючись безмовним.
− Доброго ранку, — вітаю я своїх довірених покоївок, відкидаючи край ковдри. І змушую себе спустити ноги з ліжка. А потім і сісти. − Ні-одо Чотжар зайнятий?
Жіна, випроставшись, відразу киває, підтверджуючи мої висновки.
− Він прийде?
У відповідь дівчина винувато знизує плечима, даючи зрозуміти, що не знає.
Ну гаразд. Приведу себе до ладу, а потім зв'яжуся з ним, якщо сам раніше не з'явиться.
Активувавши торобраслет, перевіряю скільки в мене часу, щоб зібратися, і вирушаю в купальні.
Можна вважати, що мій перший день, як чинної імператриці Аша-Ірон, почався. І моє перше завдання на сьогодні — відстояти свої хисткі права перед зібранням найсильніших та найвпливовіших представників імперії. За наявності лише одного єдиного союзника у Раді.
У що ти вплутуєшся, Ліно? Адже можеш просто погодитися на регентство Сетору. Перекласти на нього цю відповідальність.
Це те, чого й очікував від мене А-атон. Навіщо я стільки на себе беру? Навіщо лізу в політику, боротьбу за владу? Мене не засудять, якщо я сховаюсь за чоловічою спиною свого чергового захисника.
Але, відступаючи, я, вочевидь, погоджуся на позицію залежної й слабкої. А слабкими в імперії Аша-Ірон користуються. Тільки будучи сильною, я зможу захистити себе, свою вірність імператорам.
Заявивши про себе сьогодні на Раді, показавши, що зі мною варто рахуватися, навіть якщо мені все-таки зрештою потім доведеться погодитися на регента, я вже буду в значно вигіднішому становищі, ніж якби я сховався в імператорському палаці, жалібно благаючи жреця про допомогу.
Засідання Ради транслюватиметься на всю імперію.
А ту, що заявляє про свої права на всю імперію, набагато складніше непомітно прибрати з дороги. Не неможливо, звісно, але складніше. Це свого роду страховка.
Згадавши все, що я знаю про радників − і те, що я вивчила сама, і те, що Сетору встиг мені розказати вчора; вибудовуючи в голові лінію своєї поведінки й загальну стратегію дій, я швидко закінчую свої ранкові справи в купальні й повертаюся в імператорські покої, де в трапезній мене вже чекає легкий сніданок.
Мені не хочеться їсти. Але я примушую себе. Бо мені будуть потрібні всі сили, які я маю.
Під час трапези отримую повідомлення від Чотжара, в якому він повідомляє, що до відправлення залишилася година. І що все майже готове.
Я йому відповідаю, що буду готова.
А потім настає час одягатися.
Я вибираю строгу чорну, довгу і повністю закриту сукню, розбавивши її похмурість цільним литим кольє-пластроном з темного тиролу, дорогоцінного металу, схожого на срібло. Кольє повністю закриває мою шию, роблячи її візуально витонченішою, і немов частина вишуканої броні спускається до самих грудей. У ньому достатньо лише незворушного виразу обличчя, щоб виглядати царствено. А у поєднанні з дуже вдалим макіяжем і поготів. Я сама себе не впізнаю.
Сідаю на зручний табурет, щоб Жіна могла зібрати моє волосся в строгий низький пучок. І більше жодних прикрас. Я маю повне право надіти виготовлену спеціально для мене корону імператриці. Але, якщо дозволить Абсолют, вчиню інакше. Більш вражаюче.
Тим часом Неоко стає переді мною на коліна, щоб допомогти мені взути високі чобітки-панчохи, які щільно облягають мої ноги до середини стегна. Теж чорні. Таким чином завершивши потрібний мені образ.
− Дякую, дівчата. Мені дуже подобається, – всміхаюся я вдячно, коли сестрички лайси закінчують і підіймаються, відступаючи на крок.
Дивно, що Чотжара досі немає.
Мимоволі нахмуривши брови, я підіймаю руку з торобраслетом.
Проте не встигаю надіслати повідомлення. Мені прилітає меседж від Те-атсура, що до мене прийшов рі-одо Сетору і вимагає його впустити.
Ну як же без нього? Абсолютно ніяк.
Тяжко зітхнувши, даю свою згоду. І підіймаюся, щоб зустріти того, на кого змушена покладатися.
Вже за хвилину чую в гостьовій чоловічі кроки, що наближаються. І рі-одо Сетору з'являється в арці проходу. У строгому офіційному вбранні, що нагадує турецький каптан, теж весь у чорному, ніби на знак жалоби.
Він так і завмирає, пильно дивлячись на мене. У багряно-чорних очах спалахує така відверта спрага, що моєю шкірою знову біжать мурашки.
− Доброго ранку, рі-одо Сетору. Світлого неба над головою, − перша порушую тишу, що запанувала в кімнаті, традиційним привітанням, рятуючи себе від незручності та збентеження. Бо мовчання вже надто затяглося.
− Доброго ранку, моя імператрице, — оживає жрець, але його очі все ще відкрито мандрують по моїй фігурі, обтягнутій чорною матовою тканиною. — Дозвольте висловити вам своє захоплення. Ви прекрасні. І ваша краса сьогодні безперечно стане ще однією потужною зброєю у ваших ніжних руках.
