Моя всупереч - Алекса Адлер

− Вони живі, − різко перериваю я його на півслові. − Повелителі живі, — твердо дивлюся в здивовані очі лікаря.

Він застигає ошелешено. А потім запитливо дивиться на Чотжара. Той ледь помітно киває.

− Я дуже радий це чути, моя імператрице, − схиляє голову імператорський лікар. − Тепер мені зрозуміла незвичайна картина ваших енергетичних потоків. Зв'язок витончився настільки, що майже не відчувається, і енергообмін у такому його стані практично неможливий. Але він є. І це найвагоміший доказ того, що Володарі справді живі.

− Дякую вам за ці слова, − посміхаюся йому неслухняними губами. − Можливо, нам знадобиться, щоб ви засвідчили цей факт.

− Радий був угамувати вашу тривогу. Але зараз наполегливо рекомендую вам поспати, – підіймається одо Мі-ічан із циліндроподібного табурета, який поставили поряд із моїм ліжком спеціально для нього. Підіймає погляд на мого хранителя: − Як завжди, всі рекомендації я перешлю вам, ні-одо Чотжар. Я можу йти, чи ще потрібен?

− Я проведу, − тихо кидає на-агар.

А я заплющую очі. Сил вже не залишилося, і свідомість тепер невблаганно занурюється в сон. Я ще чую приглушене бубоніння чоловіків, що віддаляються від мене, і нарешті повністю розчиняюся в темряві.

Все потім. Мені потрібно відповідати не лише за себе, а й за малюків. А їм потрібна здорова та сильна мама.

І знову мені нічого не наснилося.

Я розумію це, як тільки прокидаюся, невідомо скільки часу по тому.

І ще розумію, що знову чую тиху розмову в сусідній кімнаті. Знову чоловічу.

Відразу впізнаю шиплячий голос Чотжара. Другий же, той що належить його співрозмовнику, мені чути в імператорських апартаментах надто незвично. Це точно Сетору.

Здається, час, виділений мені на відпочинок, скінчився. Час відповідати за свої слова.