Моя всупереч - Алекса Адлер

                                            Сетору

Те, що вона каже, обурливо. Жінка, землянка, на чолі імперії? Її зжеруть на першому ж засіданні Вищої Ради. Невже вона думає, що я їй це дозволю?

Але ось ми стоїмо одне навпроти одного. Сріблясті очі палахкотять гнівними блискавками. І все, про що я можу думати, це те, наскільки вона несподівано прекрасна, коли злиться. Практично оголена, чим зводить мене з розуму. Стільки пристрасті, стільки вогню в цій крихітці. Стільки безрозсудної хоробрості.

І це після того, як я знайшов її ледве живу в підпросторі, після того, як щойно плакала тут, розповідаючи про свої видіння.

Запропонувати мені, Голосу Абсолюта, роль радника, коли я, за всіма законами логіки, маю стати регентом беззахисної вагітної імператриці? Та ще й погрожуючи, що звернеться до когось іншого?

Нечувано! Абсолютно несподівано від тієї, кого я звик бачити лагідною, полохливою се-авін Повелителів. Їм вона дарувала покірність та ласку, пристрасть та ніжність.

Мені ж дає лише зухвалий супротив. Зі мною норовлива і непримиренна. Мені не хоче поступатися ні в чому.

То чому ж я настільки вражений, пробитий нею невідворотно? Чому заінтригований і одержимий?

І сповнений рішучості, як ніколи.

Усі мають свою слабкість. Кожен Голос має свою непереборну спокусу. Випробування від Абсолюта, яке або знищить, або зробить сильнішим. У тому, що переді мною стоїть моя особиста слабість, сумнівів більше немає. Я мав достатньо часу, щоб з цією думкою примиритися. Прийняти.

Моє бажання отримати цю жінку стало ще нестерпнішим. Тепер, коли я на власні очі бачу, наскільки вона цікавіша за той образ, який створився в моїй уяві. Коли перед очима раз у раз спливає та картина, яка відкрилася мені в її видінні. Яку ми вдвох спостерігали.

Як же дівчинка злякалася тоді. Відкинула всі формальності, в очі мені заявивши, що ніколи не буде моєю.

А сьогодні ось зізналася, що й до того не раз бачила мене у своїх снах та видіннях.

То чого ж ти боїшся, Ліно? Мене? Чи саму себе?

Можеш чинити опір скільки завгодно. Все одно рано чи пізно доведеться подивитися правді у вічі та відповісти на це запитання. І чомусь мені здається, що відповідь тобі не сподобається, моя імператрице.

Але це згодом. Зараз набагато важливіше вирішити − дати їй те, що вона хоче, чи ні. Стати для неї загарбником, чи соратником, радником та наставником? Що б вона там не думала, і так, і так реальна влада буде саме у моїх руках. Але в тому, щоб стояти поряд із законною імператрицею, діяти від її імені, є свої переваги. Мене ніхто не звинуватить у захопленні влади. І це багато в чому розв'яже мені руки. Захищаючи інтереси, життя та безпеку своєї імператриці, я зможу розправитися з усіма ворогами як Владущого Дому, так і своїми власними.

Це якщо мислити раціонально.

Але одна з моїх присяг Абсолюту полягає в тому, щоб бути щирим із самим собою.

І я, дивлячись у примружені сріблясті очі, виразно усвідомлюю, що значно важливішою для мене є можливість таким чином підібратися до Ліни ближче. Домогтися її довіри. Вивчити. Присвоїти. І зробити той варіант майбутнього, що нам двом відкрився, реальністю.

Я поступлюся зараз. Щоб згодом отримати набагато більше.

– Добре, моя імператрице. Я буду вашим радником, – переходжу на офіційне звернення. − Ваша безпека для мене надто важлива, щоб поступатися відповідальністю за неї комусь іншому, − вимовляю, підступаючи на крок ближче.

Майже відчуваючи жар її розігрітої шкіри.

М-м-м, з яким задоволенням я б зараз витягнув її з води й відніс у ліжко. З якою насолодою б зігрів і змусив про все забути.

Хочу торкатися цієї шкіри, цілувати ці губи. Хочу поринути у шовковий жар цього витонченого тіла, дивлячись у широко розкриті, як зараз, очі. Такі здивовані.

− Ви… згодні? – здивовано уточнює моя одержимість. І стільки недовіри в сріблястих вирах.

Хм, знала б вона, на що я вже пішов, щоб її захистити. Але ні, про це не варто говорити. Я вже достатньо сьогодні почув, щоб зрозуміти, наскільки відштовхну цю колючу недоторку своїм вчинком.

Як би мені не хотілося іншого, Ліна дійсно палко кохає своїх се-аран.

Але так у мене хоча б з'явився шанс їх обійти. Знайти спосіб зробити її своєю. А коли вони повернуться, якщо повернуться... що ж, тоді й подивимося, чиєю Ліна залишиться.

− Так. Заради вашої довіри я погоджуюсь, − підтверджую, зображуючи м'яку посмішку.

Нахиляю голову вперед, дивлячись їй у вічі, встановлюючи нерозривний зоровий контакт. Давлю в собі бажання підняти руку і провести кісточками пальців по оголеному плечі. Рано ще. Злякаю.

− Але хочу попросити, моя імператрице, подумайте добре, чи дійсно ви хочете особисто стати на чолі імперії? Це дуже важка ноша. Вам доведеться мати справу з Вищою Радою, армією, чиновниками, приймати складні рішення, що можуть ранити вашу вразливу та чутливу душу. Ви не зобов’язані брати на себе цю відповідальність.

В її очах щось спалахує. Виклик. Рішучість.

Характер.

− Я сильніша, ніж ви думаєте, − підтискає пухкі губи.

М-м-м, тим солодшою ​​буде для мене перемога.

− Не сумніваюся, − посміхаюся з передсмаком. − Що ж. Тоді залишу вас приходити до тями, а сам поки що зберу всю можливу інформацію. Як тільки ви будете готові, пропоную обговорити план наших подальших дій. Вищу Раду потрібно зібрати якнайшвидше. Завтра буде оптимально. І в нас мало часу, щоб підготуватися до його засідання.

Нахмурившись, Ліна киває. Вже далеко не така впевнена.

Я ж примушую себе відвернутися. І, кивнувши Чотжару, йду з купалень. Дорогою ловлячи себе на питанні, чому на-агар, абсолютно відданий А-атону, так легко дозволив мені перебувати поряд зі своєю практично оголеною підопічною.

                                          Ліна