Моя всупереч - Алекса Адлер

Я не знаю, чим би закінчилося це протистояння між моїм опікуном і тим, чий захист я повинна прийняти за наказом А-атона. Але все вирішує тихий болісний стогін, що повисає у тиші дзвінкої напруги. Я навіть не відразу розумію, що цей жалібний звук видала сама. Мене просто трясе так, що зуб на зуб не потрапляє. І свідомість туманиться від морального та фізичного виснаження.

− Іди с-с-сюди, маленька навіжена, − скориставшись розгубленістю жерця, на-агар буквально вихоплює мене з його рук. І відразу ж прямує в купальні. − Ти навіщо туди провалилася? Знаєш же, що я не можу за тобою туди піти.

− Мені боляче, Чотжаре. Так боляче, − схлипую, вткнувшись головою у його плече.

− Де болить? Я покличу лікаря, − змієхвостий ставить мене на лаву біля наповненої ванни, здираючи з мене сукню і намагаючись зазирнути в обличчя.

− Він не допоможе. В мене душа болить. Я підвела їх. Так підвела. Якби трохи раніше побачила, встигла б попередити. А я спізнилася.

− Отже, Абсолют так вирішив. Це не твоя провина, – чую зовсім поряд голос жерця. Він що… пішов за нами?

Судомно видихнувши, я вихоплюю з рук Чотжара свою сукню і притискаю її до грудей, ховаючись від жадібних очей.

− Рі-одо С-с-сетору, як опікун імператриці, я вимагаю, щоб ви негайно покинули це приміщення, — холодно карбує на-агар, за могутньою постаттю якого я ховаюся.

− Як хранитель імператриці та довірена особа імператора А-атона, ти напевно отримав від свого пана наказ звернутися саме до мене у випадку, подібному до цього. Інакше б зі мною не зв’язувався, — рівним тоном відповідає жрець, якого я тепер бачу через плече Чотжара.

Він стоїть у дверях, похмуро дивлячись на нас двох.

− Зі слів твоєї пані я вже зрозумів, що Володарі з великою ймовірністю якось вижили. Ну чи принаймні, ви в цьому впевнені, − ми зустрічаємося поглядами. − А якщо так, то моя присутність тут разом з твоїм красномовством, на-агаре, означає, що саме на нас двох вони поклали місію захищати імператрицю, ще ненароджених спадкоємців Владущого Дому та імператорську владу в імперії. Я маю рацію? − І через кілька секунд значущого мовчання криво посміхається: − Таки маю. Це означає, що мені потрібно в деталях знати, що відбувається, щоб діяти якомога обережніше та швидше. І ви мені зараз про все розповісте. Поки імператриця грітиметься у теплій воді. Щоб не гаяти час марно. Я навіть обіцяю не дивитися, щоб не бентежити своєю увагою таке трепетне і ніжне створіння, як наша тепер уже спільна пані.

І знову гнітюча тиша повисає в купальні, поки кожен зважує свої вчинки й слова.

− Чотжаре, мені дуже холодно. Я рук та ніг майже не відчуваю. Допоможи залізти у воду, будь ласка, – нагадую змію. Тим самим даючи зрозуміти, що мені вже байдуже, хто тут присутній.

Коротко кивнувши, мій хранитель, забирає в мене одяг, кидаючи його на підлогу. І піднявши на руки, обережно опускає мене в кам'яну чашу, наповнену водою. У тонкій напівпрозорій білизні, що слугує останнім ненадійним захистом від нескромних поглядів. А потім він простягає руку до полиці збоку, вибирає одну з пляшок і капає щось у ванну, від чого вода миттєво набуває густого синювато-молочного кольору, ховаючи мене ще ретельніше. Мабуть, він не знає, який наказ дав мені А-атон. Тим краще для мене.

Вдячно зітхнувши, я поринаю по саму шию, дозволяючи блаженному теплу просочувати моє тремтливе тіло. І нехай це боляче. Фізичний біль не такий страшний, хоч трохи й відволікає мене від душевного.

Заплющую стомлено очі, відкидаючи голову на бортик.

І весь цей час відчуваю на собі погляд того, хто начебто обіцяв не дивитись.

− Рі-одо Сетору, а ви знали, що ваша мати була такою, як я, провидицею? – наважуюсь зробити перший крок. І дезорієнтувати супротивника, якщо вже змушена шукати з ним союзу.

− Звідки у тебе така інформація? − досить різко цікавиться жрець, і я чую його кроки, що наближаються. – Що ти бачила?

− Вашого батька, − розплющивши очі, дивлюся на червоноволосого. – У своєму останньому видінні я опинилася в його камері раніше за моїх се-аран. І рі-одо Менетнаш якимось неймовірним чином вловив мою присутність. Бажаєте знати, що він мені сказав?

Не менш як хвилину жрець буравить мене уважним поглядом. А потім хижо посміхається.

− Хочеш поторгуватися, маленька імператрице? Гаразд, спробуймо. Що ти хочеш в обмін на цю інформацію?