Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій
І ще був там негр-кат. Почали вони мене мордувати…
Алі спинився, облизав пересохлі губи – його почало лихоманити від згадки про тортури. Мандеєць нічого не питав, не промовився жодним словом, а уважно дивився на хлопця. Тільки налив з глека кислого верблюдячого молока в чашу і подав хлопцеві.
Алі випив, віддихнувся і повів далі:
— Вони мене почали мордувати, щоб я зізнався, чи я ходив посланцем музики Кадарії до Бен Сахла, щоб продати йому перстень із лалом. Той перстень, що їй подарував Абу Амар, коли в домі Айші була пиятика… Мені стало млосно від мордування, і, коли я валявся на підлозі, той, у зеленім халаті, рудий, говорив, що Бен Сахл послав комусь голуба із малюнком персня з лалом. А його, рудого, соколи взяли того голуба… Я прийшов до тями, і вони мене знов мордували і питали, чи малював Бен Сахл малюнок на тонкому самаркандському папері…
— І що ти їм відповів?
— Я відповів так, як воно є – що малюнок не Бен Сахла… Потім за мене взялися страж і китаєць Чжан. Той питав, а Чжан все мені пульс мацав і казав, чи можна мене мордувати, чи ні. Потім мене чимось Чжан напоїв, і мене полишили в башті нагорі. Тільки скільки там часу я лежав, не знаю… Абу Амар говорив, що він їде на полювання на три дні… Власне, не він говорив, я не чув. А це мені сказала Джарія, що чула, як він говорив робітникам, що ремонт робили в його помешканні… Ну, коли я прокинувся, то мене почали мордувати жаровнею… Ага, ще перед тим, як мене почали пекти жаровнею, Чжан давав якесь пійло, бридке, від нього аж язик задубів і губи здерев'яніли, і мастив якимось мастилом рани під нігтями. Те мастило добере – спочатку заболіло, а тоді стало аж гаряче і всякий біль відійшов, тільки сильно свербіло… Розпалили вони жаровню і поставили мені на живіт. Тільки вони дурні – треба було б їм кізяками палити, а вони поклали фінікові кісточки. Жар дуже сильний, і людина від того болю зразу мліє. Я й зомлів і нічого їм не встиг відповісти, навіть якби й хотів… А потім страж мене повів у здоровенну башту, і на дні там здоровенна дірка. Він сказав, що скине мене туди, якщо я не признаюсь, як усе було насправді. Я був змучений, більше не міг боротись і розповів йому, як пірнав у каналі біля будинку Айші і знайшов на дні перстень з лалом. Я віддав перстень Кадарії. Я думав, що вона мені за нього дасть гроші, а вона тільки обняла й поцілувала, а… Ну а потім я злякався, що Абу Амар мене приб'є за те, що я розповів катам про лал, а йому нічого не сказав, хоч я його слуга. Я хотів поплисти на Корабельний острів, та страж покликав човняра і наказав йому відвезти мене до будинку Айші. Але це був перевдягнений міський страж. Я його добре запам'ятав з того вечора, коли з Айшою їздив у Дар-ель-Кихаб наймати музик і дівок для Абу Амара. Він забрав у мене торбу з динарами – це мені страж дав, щоб я не базікав про все. Потім він хотів мене забити. Тому я стрибнув у воду і поплив.
— Він тебе не наздогнав на човні?!!
— Коли я стрибнув, то використав течію і видерся на хідник… Ну а далі я перебігав з кварталу в квартал, перепливав через вузенькі канали, поки не дістався до складів деревини. Навпроти дому Айші. Тут він мене загнав нагору на штаби стовбурів, і я згори на нього скинув болонок. Забив йому ногу. Поки він шкандибав до човна, я переплив канал і опинився в домі Айші. Коли я зачиняв двері, він кинув ножа і колодкою вдарив мене по тімені. Але ніж у мене! –Алі висмикнув ножа з-за пояса і покрутив у повітрі. Синювате лезо тьмяно зблиснуло.
Мандеєць пильно дивився на Алі, терпляче чекаючи продовження розповіді.
— Коли я забіг до будинку, то хотів піти зразу до Абу Амара і все йому розповісти. Але я почув у нього в кімнаті страшний галас, музику, пісні. Там знову була веремія. Тому я став прислухатись і почув, що Абу Амар відсилає геть Джарію і каже їй, що мене, значить (він сказав "мураху" – тобто я такий мізерний, як мураха!), вже скоро відпустять і я скоро тут буду… Тоді я остаточно вирішив тікати. Взяв свій старий одяг, стріли і хотів вийти через боковий вихід із садиби. Там на мене засів фальшивий куфаджі. І я метнув з ліктів десяти стрілу в нього. Певно, попав у носа або в око. Бо він гепнувся в човна і дико стогнав. Ну, а я поплив з другого каналу, о шейх, до тебе!..
— Хто знає, що ти був у садибі Айші, крім цього перевдягненого вбивці?
— Ще знає Джарія… А більше ніхто! Я їй набрехав, що маю зустріти гостя Абу Амара. І ще наказав їй випрати мою хустку для шапочки, бо ті шакали вимочили її в сечі і вдягли на мене!.. О шейх! Як попередити Бен Сахла, що йому загрожує небезпека від того рудобородого?! Він так хотів взнати, що написано на звороті малюнка. Він, рудий, казав, що коли б він взнав, що там написано, кому написано, і хто намалював перстень, то Бен Сахл був би в його пазурах! І ніколи б не видерся!.. Скажи, о шейх, порадь мені, як мені попередити про небезпеку Бен Сахла?
— Заспокойся, хлопче! Бен Сахл уже попереджений. Йому вже допомогли. Вчора до нього приходив китаєць Чжан. Тепер мені відомо, для чого він приходив. Тепер поясню тобі ось що – ти зробив малюнок персня з лалом, а Бен Сахл на звороті написав листа своєму братові у Міср. І написано його коптською мовою. Якої тут, у Басрі, ніхто із грамотіїв і не чув. Я тільки дивуюсь волі Отверзагочого Браму і сліпоті митника, це я про рудобородого, що вони не зрозуміли, що малював ти.
— Я їм сказав, що я неписьменний, і вони повірили.
— І я тобі вірю! Ти не знаєш грамоти. Але дивна людська сліпота і пиха –вони не бачать у тобі здібностей, вони бачать у тобі лише місце, на яке тебе поставили доля і народження!.. Отак їхня зарозумілість і стала твоїм порятунком.
— О шейх! Ти все знаєш! Скажи мені – чого митник має ненависть на Бен Сахла? Тому, що той – іудей?
— Головне – не іудейство Бен Сахла. А його мільйони!
— А скільки це? Я багато років чую, але не уявляю собі. Поясни…
— Це тисяча тисяч… Ти колись бачив тисячу чогось?
— Ні, не бачив!
— А сотню?
— Сотню бачив. Бачив одного разу, як сотню яєць купували слуги купця Харуфа, і бачив, як сотню дирхемів боргу віддавав один купець другому.
— Ну так мільйон – то сотня сотень сотень.
— Ва!!! – Алі аж вдарив себе по губах.– Так то із заздрості до його мільйонів начальник митниці ненавидить Бен Сахла?!
— Тут, бач історія дуже проста. Колись, давно-давно, ще юнаком, Бен Сахл позичив у свого дядька сотню динарів і відплив до Індії. Там він займався торгівлею і різними грошовими справами. І нажив кілька мільйонів монет. Він повернувся в Басру і взяв собі за жінку вдову свого брата…
— Ага! Значить, та красуня – то не його донька,– вихопився Алі.
— Молодець, правильно міркуєш, але не перебивай! І от коли він прибув, заплатив податки і зробив сильникам подарунки, всі були задоволені. Тільки начальник порту і митниці чомусь образився. Чи замалий подарунок видався, чи йому не так піднесли. Він-бо справжній Алід 4. І заповзявся він на Бен Сахла. Уважно придивлявся до всіх його справ, а потім сповістив халіфа та еміра, що Бен Сахл обдурює казну і владу, приховує прибутки, не сплачує податків. Надіслали з Багдада стражів з гвардії халіфа і катібів з податкового дивану. Та Бен Сахла сповістили певні люди про біду. І що він тоді робить? Він роздає в борг свої гроші купцям, міняйлам, навіть капітанам. Давав, наприклад, півтори тисячі динарів, а розписку брав на тисячу. Значить, боржник мав повернути йому не півтори тисячі, а лише тисячу! Збиток наче? Е ні! Бен Сахл все добре розрахував: і збитки при такій напасті завжди будуть, та все ж за такі щедроти люди потім віддячать. Звичайно, не всі. І найбільші боргові розписки він розіслав з поштовими голубами своїм людям в Багдад, Мосул, Васіт та ще в різні місця. Удома ж лишив розписки на дрібні суми. Цілу скриню тих розписок. І ще кілька розписок від вельможних із Багдада й Басри. Серед них були імена і військових, і катібів, і каді. Коли багдадці заарештували Бен Сахла, скриня потрапила їм у руки. Тоді його посадовили у в'язницю. Та зразу не відправили до Багдада. Почали розбиратись па місці. Все було б нічого. Та хтось із катібів здогадався стягнути з басрійців гроші, що їм дав у борг Бен Сахл. Що тут почалось! Збурились купці і ремісники! Бен Сахл добре розрахував –"позичив" багато грошей річнякам. А вони ж завжди були найбільшими айярами 5, і завжди в них були найгостріші різаки в кулаках. Ну, з ворохобниками емір швидко б управився за допомогою тюрків. Та от купці почали забирати свій крам зі складів, вантажити на кораблі і відпливати в Оман та в Хормуз. А басрійські купці позамикали лавки і ніде й нічого не продавали. Тоді емір прикликав до себе начальника митниці і сказав йому сплатити великого хабаря халіфовим слугам і випустити Бен Сахла. Начальник митниці обурився, але емір у нас не дурень і сказав йому: "Відпустимо Бен Сахла – повергнуться купці й капітани. І настрижеш із них вдесятеро вовни, ніж викуп за Бен Сахла!" Отак довелось рудобородому самому, за свої динари викупити іудея з узилища! Всі думали, що після цього Бен Сахл або покине Басру, або помститься митникові. Але він зробив зовсім незрозуміле. Купив собі чимало землі з пальмами, збудував чудову садибу і відкрив винну лавку просто в себе в домі. А за це заплатив чималі гроші. Кохає собі найкращі троянди в халіфаті, торгує соками й винами і читає книжки. Кажуть, він великий чародій – знає всю їхню каббалу. Але я в це не вірю-не можна стати чародієм, не знаючи зоряного неба. А зірки він знає погано…
— Коли я прийшов до нього, він читав якусь товсту книгу!
— До речі – ти зробив йому якусь надзвичайну послугу. Переповів якусь новину, звістку?
— О шейх! Чому ти так говориш?
— Тому, що Бен Сахл міняйлом був і міняйлом лишився, яку б він личину не прибрав! А міняйло власній мамі задарма чаші води не подасть! Коли емір захотів побачити троянду Бен Сахла, всі думали, що Бен Сахл злякається і пустить його до своєї садиби. А він наказав жінчиній доньці зрізати найкращу квітку і принести емірові! А тебе, сина сміттяра базарного, він проводить через покої до свого едему?!! За малюнок персня міняйло не показав би тобі чудесної квітки. Можна довідатись, що ти йому доброго зробив?
— О шейх! Клянусь Отверзаючим Браму та ім'ям пророка, що я поклявся Бен Сахлу, що ніколи і нікому не розкажу, клянусь Аллахом! – що я йому показав, і ніколи більше з ним не буду про це, показане, говорити, ані згадувати, ані в гості до нього приходити.
— Те, що ти йому показав, ти лишив у нього?
— Ні, клянусь Аллахом! Він не взяв, він і хотів, і боявся… Але сильніше боявся!
— Мовчи і не підтверджуй, бо ти поклявся мовчати, але я тобі скажу, щоб ти знав,– ти йому показав або лал еміра Юсуфа 6, або синій діамант.
