Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій
Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледарі й шакали, возите простих людей… як равлики повзете! – Ще якусь лайку проказав страж і зник у темряві.
Човняр же загасив лампу на високій кормі свого човна і поволі запрацював веслом. Все він робив саме те, що так ганив страж-тюрок.
Коли вони виїхали на широкий канал, Алі здалося, ніби далеко попереду, лишаючи місячні сліди на чорній воді, мчить рибальський човен. Алі аж очі протер – здалося, що там, попереду на човні, сидить загорнутий у широкий плащ тюрок-страж, а щосили веслує – точнісінько за поставою рибалка, невдалий нурець. Алі затрусив головою – мана, марення якесь! Та й далеко, щоб можна було розрізнити вночі сидячого стража і кремезного рибалку на місці весляра.
Дивну річ робив з хлопцем той напій лікаря Джана – біль поволі повертався, але терпіти його було зовсім не важко. А от зір і слух наче загострились, як ніколи. І то після всіх тортур!
Тому, коли човняр почав крутити головою і озиратись, чи не видно когось на каналі, Алі сполохано подумав:
"А чи не вчинить він так, як ото говорив страж? Це ж у мене в торбі десять динарів!"
І коли човняр сказав: "Дай-но сюди торбу!" – Алі подав йому торбу, а сам швидко розв'язав пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. Він відкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку під водою.
Човняр перестав гребти. І човен погойдувався на хвилі, його потроху зносило припливом у бічний темний і глухий канал.
Човняр колупався в торбі. І серед фініків та горіхів ніяк не міг віднайти всі десять динарів.
— Скільки в тебе динарів тут було?
— Десять…
— Ану йди сюди – шукай мені ще два!
— Нікуди я не піду.
— Не підеш?! – загарчав човняр.
І по тому хрипу відчув Алі – він не човняр, він із тих катів, що їх повно у фортеці. Таки страж дав йому наказ замордувати хлопця. Щоб він не обмовився, не доповів Абу Амарові про синій діамант. "Ні, тепер я на волі! А ти не човняр, ти всього не знаєш про воду. Вода мене врятує!"
Алі підвівся одночасно з тим, як човняр підняв весло, щоб оглушити хлопця.
Алі щосили відштовхнувся від борта човна і впав у воду.
Човен хитнуло з такою силою, що човняр мав кинути у воду весло, щоб самому не звалитись у воду.
А вода прибувала знизу, від моря. І тому течія вривалась у вузький боковий канал з хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр вирівняв човна і потягнувся по весло, та течія підхопила весло і несла в прохід бокового каналу.
Човняр, як і всі куфаджі в Басрі, мав жердину, щоб штовхати човен по мілкому. Та ба – жердина не діставала до дна.
Човняр вилаявся і заходився підгрібати обома руками, щоб наздогнати весло. Це й дало час хлопцеві випірнути, побачити, що робить його ворог, набрати повні легені повітря і швидко звільнитися від мокрої і важкої сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключів від будинку Айші.
Поки човняр виловлював весло, Алі вже був далеко в темному і вируючому каналі.
Те, що човняр не роздягся і не стрибнув за веслом, остаточно переконало – то перевдягнений страж, охоронець намісника і його вельможних слуг.
Коли човняр зрештою якось наздогнав весло, виловив його, Алі вже виліз і щосили мчав, балансуючи і ледь не падаючи у воду, вузьким хідником повз поснулі садиби.
Тільки, розбурхані бігом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.
Коли квартал кінчився, Алі стрибнув у воду і поплив на другий берег, Швидка течія води на підйомі перенесла хлопця до невисокого берега. Підтягся на ослизлих палях і знов побіг.
Якби човняр кинув човна, то, певно, наздогнав би хлопця. Та він цього не зробив. Різне потім думав Алі, проте відповіді знайти не міг.
Це була якась дивна гонитва – по воді й по хідниках тікав хлопець, а за ним по воді гнався його смертельний ворог,
І вийшло так, що обоє вони наблизились до Рустемового кварталу.
І тут Алі зрозумів, що цей фальшивий куфаджі зловить його і заб'є.
Праворуч склади деревини піднімаються стіною. Між ними є проміжки, але завузькі, щоб у них пролізти і сховатися. Якщо стрибнути у воду і поплисти до садиби Айші – то ворог або наздожене його на човні, або тоді вхопить, коли Алі відмикатиме двері будинку. Алі стишив біг і спинився в затінку виступу штаби болонків. У грудях у нього свистіло, а дихали під ключицями розривало. Сил не було ніяких, і знехіть до всього охопила хлопця.
Він байдуже дивився на те, як човняр вибирає зручне місце, щоб вилізти на хідник. Ось він почав обмотувати линви на палю, щоб човен не забрало хвилею.
Якась сила підняла змученого Алі на рівні ноги і тихим кроком повела в глибокі тіні дерев'яного складу. Дихав він ротом, бо ніс був геть закладений і він не відчував ніяких запахів – ні водоростей і болота, ні дорогоцінного сандалового аромату, ні ладанного запаху левантійської живиці. Й раптом Алі чи побачив, чи відчув, що тут між двома стойками деревини є більша щілина, і він залізе в неї.
Алі прослизнув межи гострі кінці окоренків, вони дряпонули його по грудях, по животу, але болю він не відчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина залазив все далі й далі в склад.
Присів, принишк і слухав, прислухався.
Тріскотіли цвіркуни, скрипіли десь під корою якісь жуки чи хробаки, в прохід долинав уже приглушений плюскіт води.
Алі відчув тихі обережні кроки. Біля щілини кроки припинились. Чулося важке дихання. Просвіт закрила чорна тінь. І вже у вузьку щілину не було видно протилежного берега каналу з освітленими блакитним місяцем будівлями Рустемової садиби.
Тінь почала торсати болонки, щоб розширити отвір і пролізти в прохід.
Марна справа. Складені зрубом болонки й товсті жердини рипіли, тріщали, хитались, але-не зрушилися з місця. Ворог шаленів і все сильніше шарпав дерево.
Алі з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються і посипляться згори на голову його ворога. Та нічого подібного не сталося.
І тоді човняр проговорив у темряву хрипко і люто:
— Нічого! Руки в мене короткі, зате стріла дістане!
І відійшов від отвору.
Перший порух, поштовх Алі був кинутись до отвору і вискочити із пастки. Напевно, що страж, навіть стріляючи всліпу, просадив би його стрілами, мов яблуко голками!
І він уже повернувся боком, щоб вилізти назад. Та враз розсміявся подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, він би мене у Великім каналі підстрелив!.. Дзуськи! Діждешся ти, щоб я виліз із щілини! Дерево добре складене – я нагору видерусь і подивлюся, що ти там поробляєш?"
Алі навпомацки в повній темряві почав дертися вгору. Високі колодязі деревини рипіли, потріскували, хиталися. Здавалося, ось-ось заваляться і поховають під собою хлопця.
Та небавом Алі був на верху споруди – на помості, сплетеному з пакілля та вербової лози – щоб сонце не розпекло деревину, щоб вона не тріскалася, та ще й пальмовим листом накритому від дощу.
Алі підповз до краю покрівлі і зазирнув униз. Ліворуч, під хідником, коливається на легкій хвилі човен. А човняра не видно. Алі ще далі висунув голову і побачив – праворуч, на відстані кроків п'яти, притисся до дерев'яного зрубу страж. Права рука витягнута і в ній наче світиться лезо ножа. Алі завмер, затамував подих. Якщо обережно перелізти з цієї споруди на іншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
Алі переповз і не порушив жодного стовбура, тільки кора крихтами посипалася вниз із акацієвої гілки. Алі зазирнув униз, водночас стережучись, щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
Під ним на відстані, може, ліктів п'яти-шести біліла пов'язка на голові човняра.
Алі ледь не заплакав – під рукою не було ані каменя, ні доброї жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
Алі з відчаю шарпонув кінець болонка, що стирчав з-під пальмового листя.
Отут врешті болонок викотився з-під покрівлі і полетів униз. Просто на човняра. Та човняр устиг відхилити голову, але кінцем стовбура його зачепило по сідниці і лівій стопі. Він аж захлинувся від болю, застогнав по-звіриному і присів на палі хідника. Він випустив ніж і обома руками схопився за стопу.
Алі побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рідина – кров!
Алі підвівся на повен зріст, спробував скинути на ворога плетену покрівлю. Дарма! Сил не вистачало для такої ваги.
Тоді він вирішив – треба стрибати вниз і плисти через канал. Але ж як високо! А якщо перескочити через хідник і просто у воду? Алі попробував похилу покрівлю – чи не совається? Лежить міцно. Відійшов до кінця – для розгону зовсім обмаль відстані. Та й лист пальмовий слизький – ноги по ньому ковзають.
Розбігшись з десяти кроків, Алі щосили відштовхнувся правою ногою і шкереберть полетів униз.
В гарячці він і не почув, що палю все ж зачепив і обдер вузький пас шкіри від стегна до самої стопи. Але він був у воді! Плив під водою, затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
Коли виринув, то побачив, що перепірнув майже чверть каналу.
Озирнувся на склад деревини.
На одній нозі човняр стрибнув до човна.
Алі набрав повітря і пірнув. Плив під самісінькою поверхнею, щосили працюючи руками й ногами.
Він ще разів три набирав повітря і зрештою торкнувся ослизлих паль.
Видерся на хідник просто перед порогом будинку Айші. Руки відшукували потрібного ключа на поясі, а голова повернулася назад.
Ставши на одне коліно, човняр гнав човен через канал. Він був уже на середині. Ось і потрібний ключ! Рука тремтить, ніяк не може потрапити в отвір.
Коли Алі повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палі. Човняр ледь не вилетів у воду в гарячці, але таке гальмування, певно, йому завдало страшного болю, бо він застогнав, наче бугай під ножем.
Другий поворот ключа! Алі штовхає двері і падає в темряву. Щось над головою тріскотить і тупо вдаряє його по тімені.
Алі підхоплюється і закриває двері, встигає засунути засув.
І в ту ж мить з усього маху в двері б'є людське тіло. Даремно! Двері на запорі. А далі Алі закриває на другу запору. Тепер двері можна висадити лише болонком!
Алі прислухається до того, що робиться в домі.
Нагорі гуде музика, лящать людські голоси. Співають жінки і чується чоловічий голос.
Алі тихо йде до помешкання Айші.
Щось чіпляє ногою, і лунає дзенькіт. Алі нахиляється і шарудить руками по підлозі. Ніж! Ось що вдарило його по тімені! Це ж човняр метнув у нього ножа.
Алі навпомацки підходить до дверей Айші.