Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій

Там пораховано всі фалси, кірати, дирхеми та динари. Я не послав звіту про срібло й золото в обитель імама Аламаут, хай впаде благословення на його голову, хай покріпить його Аллах та нехай поб'є його ворогів! Без тебе, мій старший брате, я не надішлю звіту, поки ти не ствердиш його своєю перевіркою. А тепер, крім того, слухай про все, що відбувалося зі мною від Багдада. Там я влаштувався зі своїми товарами, ніби я прикажчик одного мосульця. Мене попередили брати, що Товстун Джафар подорожує до Басри. І принесли мені листи його колишнього друга Абу Садата, що обдурив його і мешкає в Іскандерії. Я взяв такий папір, на якім той писав, і виготував листа ніби від Абу Садата до еміра Абу Муси, хай покріпить Аллах його і підтримає! В листі написав прохання зарізати Товстуна і обіцяв за це десять тисяч дирхемів. І сам виготував сакк на ім'я Бен Сахла, іудея, щоб той сплатив пред'явнику по смерті Джафара десять тисяч монет, а собі щоб іудей взяв двісті монет. І от поплив я з Багдада до Басри. На горе, в останній день – хай не буде йому благословення! – візир халіфа послав разом з цим судном дві лодії зі стражниками. Тут відкрився для мене один секрет: купець із Дамаска – то був знаменитий гендляр самоцвітами, ти знаєш, про кого я кажу. Один із людей Салаха . Я давно за ним гнав слід, але кожного разу він виявлявся спритнішим і зникав кудись у безвість. Раптом – напад цих болотних шакалів на наше судно! Напад відбили. І чи це хвилювання, чи, може, вино, але він почав вихваляти свого дядька і Салаха і ганити людей імама – та покріпить його Аллах! – і говорити всяку гидоту, що наші браття винуватці в розбраті мусульман, в розпорошенні арабів. Він так відверто говорив і про свого дядька, і про всі справи, що моє здивування досягло межі можливого! Видно, Аллах, хай славиться його ім'я, віддав сирійця в мої руки… Там на сафіні був хлопчик кмітливий – він дозбирав стріли тих озерних шакалів. Серед них була одна стріла пречудова з тонким і прегострим наконечником. Один удар сплячому у вухо – і він закляк. Я обшукав його і забрав його пацьорки і невеличкий капшучок, зашитий в підкладку джубби 12. А пацьорки виявились хитрі. Ніби вони вузлом із шкіри зав'язані, а всередині найкращі смарагди із Місру! На ці смарагди довго чекав володар Орлиного Гнізда – хай Аллах обласкає його благодаттю та поб'є його ворогів! – ось вони в твоїх руках…

Для чого дарував лал Кадарії?..

Вона почала своєю піснею мене викривати. Не різати ж її при всіх, щоб вона замовкла?! І я заткнув їй пельку лалом… Отож далі було таке – коли капітан тіло сірійця збув на берег, я зразу ж вирішив діяти і показав Джафару листа. Джафар ледь не обкалявся зі страху і почав молити про допомогу. Я порадив, і він написав листа з проханням забити безбожника і брехуна Абу Садата. І виписав сакка на двадцять тисяч динарів. Я й кажу йому: "Це прохання забити Абу Садата. І його заб'ють. Але ж дійде і лист Абу Садата до еміра Абу Муси. Абу Муса надішле брата-фідая приколоти тебе, як погану свиню. І тобі, і Абу Садату –кінець!" Він тоді почав плакати і каже: "Що ж робити?! Порадь!!!" Я й кажу йому, щоб він викупив листа за тисячу монет і сакк за його ціну. Він викупив, і я спалив – сакк і лист фальшиві,– але тільки тоді, коли він сплатив мені тисячу динарів золотими і виписав сакк на десять тисяч двісті монет. Лист про Абу Садата у тебе, мій старший брате, і сакк на двадцять тисяч. Сакк на десять тисяч двісті я розміняв на дрібні сакки і дав тобі повний звіт про витрати на всі банкети, повій, дарунки і музик. Крім того, я зі слугами стражника робив у палаці Айші пастку для Рустемових красунь – і ми знайшли золото в самородках та в зливках і торбу з африканським золотим піском. Частка золотої здобичі, що належиться мені… тобто… імаму – хай дарує йому Аллах міць! –знаходиться в співака. Як ти скажеш, так і буде… мій старший брате!..

Тоді слухай – теслярі поодинці нехай відправляться по домівках. Вони не з Басри. І золото нехай поки що буде у них… Хто бачив твоє блудодійство з Рустемовими сучками?..

Співак, негритянка Айші.

А повії? А твій слуга? Айша?

Повії були напоєні вином із зіллям. Колов їх ножем – не ворушились. Айша лежала замкнена. Хлопця не було – стражник його пізно випустив із в'язниці. Хлопця я більше не бачив… Я хотів тебе, старший брате, спитати – ти, може, знаєш?… Здібний хлопець…

На фідая здатний?

Трохи інше – цікавий, кмітливий, добра пам'ять, і зовсім не має страху.

Тобі ще не доповіли, але я вже знаю: цей дурень переборщив – повів його до Водяної вежі. І хлопець признався, що він віддав лал Кадарії. Стражник зламав твою цяцьку… Тепер малий не придатний ані на фідая, ані на голуба, як би тобі праглося…

Що тепер діяти?

Ти не гірше мене знаєш – колючка з малайської трави. Дай йому з індійською халвою. Всі побачать, що помер від різачки 13.

А що з негритянкою?

Про це, брате, не турбуйся. Це наші клопоти. А хлопця твого бачили вночі, як він плив неподалік вежі звіздаря.

Треба притиснути того мандейця за горло! Нехай віддасть хлопця, якщо сховав!

Не квапся! Мандейця не варто чіпати. По-перше, він не полохливий. А по-друге, ніхто із чародіїв не має такого знання вітрів і сили над вітрами, як цей перевертень! Мені здається, що він привіз сьогодні вранці твого хлопця у свій пальмовий сад. Він тут зовсім поруч, трохи вище по течії. Якщо хлопець там, заберемо його і заметемо всі сліди…

Хлопчика і без халви здихаємось. Зариємо – і шакал не знайде!

Мій менший брате, я тебе люблю ще з часів Антіохії та Єршалаїма… Та останнім часом ти щось не все обмізковуєш, не над усім замислюєшся…

Чому, мій старший брате? Поясни мені – я твій раб і весь на очах і на вухах!

А треба вивідати в живого хлопчика, чи не сказав він щось такого надзвичайного, чого стражник не повинен був би знати? А взнавши це, чи не мав би величезний якийсь зиск для себе?! Чого б він, стражник, потай крутився біля чорного ходу в Айші? Було це перед світанком. І чого він до Бен Сахла заходив після вранішньої молитви?

Мій старший брате, ти мудріший за мене і справедливо стримав мене. Спочатку ми все вивідаємо в хлопця, а потім уже його… Це добре, що ти знаєш, де садок мандейця. Він там і стереже його корзини.

Ти впевнений у цьому?

Коли я пропливав у човні повз один острівець, я здивувався, чого то там біля хижі стоять здоровенні корзини. Адже ще не настав час фініків. І коли ми пропливали повз останні пальми, з великої плакучої верби впала у воду змія. Але ні птаха, ні тхора ми не помітили. Заходило сонце, і я не зміг у густім верховітті нічого роздивитись. Та тепер сумніву немає – він був на дереві.

Як ти думаєш – він упізнав тебе?

В цьому одязі він мене не бачив жодного разу, і, до всього, я замотався дуже ретельно.

Нехай так. А раптом хлопця не вловимо, як тоді взнаємо, що він оповів стражнику?

Тоді я витягну всі слова хлопця із стражника. Можеш не сумніватися, видеру разом із горлянкою! Я навчений. І вартість стражника не велика. Звичайний вартовий у нашому стійбищі. Завжди буде ким замінити! Мій старший брате, ти згоден і дозволяєш?

Згоден. Він має лише другу ступінь посвячення. Колишній фідай, тепер вартовий. Він повинен пильнувати, а мати власні багатства йому не належить… Тепер трохи поспимо, і візьмемо хлопця.

Давай зараз, мій старший брате!

Ти зовсім забув про великий відплив. Ми не вигребемо проти течії. За години дві настане тиша. Тоді ми візьмемо човна і за мить будемо в потрібнім місці.

Лягаймо перепочити – у нас сьогодні стільки справ!

І мельник загасив лампу.

Алі сидів на ослизлім болонку і його била лихоманка.

В голові стукотіло, било, мов у барабан: "Ті-ка-ти, ті-ка-ти, ті-ка-ти!"

Але як і куди тікати, коли згори стугонить шалена течія відпливу і там, угорі, лишилась їжа, одяг і стріли. І туди має по нього приплисти звіздар. Нараз Алі згадав –коли дивився згори на протоки й острови, то побачив, що довжелезна і тонка смуга одного з незліченних островів тягнеться аж кудись вниз течією до обрію. Якщо зараз поплисти вниз по течії, а там вилізти вище млина на берег і побігти по довжелезному острову, то можна добігти до іншого острова, що майже навпроти того острова, що ліворуч саду мандейця. А там плисти через канал не проти течії, щоб дістатись до схованки, а навскіс, униз по течії.

Так Алі і вчинив.

Тихо спустився у вируючі теплі струмені. Руки від дерева не відривав –чекав, коли зігріється задубіле тіло. Він вперше за все життя боявся, щоб його не схопили корчі.

19. ЩАСЛИВА ПРИГОДА

Течія несла Алі вниз у темряві, і він страшенно боявся, щоб не проскочити повз кінець довгого-предовгого острова.

Місяць зайшов, проте зірки сяяли так яскраво, що можна було розрізнити воду і острови з пальмовими садами,

Алі напружувався, пильно вдивлявся, і все ж ледь не проминув кінець острова, яким власне, й кінчалась протока – далі починалось одне з кількох широченних русел Шатт-ель-Арабу.

Течія поволі стягувала його все далі й далі до кінця каналу. На щастя, одна стара плакуча верба просто полягла над урвищем, і він вчепився з усіх сил, відчайдушно, за тонке, гнучке віття. Воно його втримало. А далі, захоплюючи по черзі цілий жмак лозин у кожну руку, підтягся, видерся нагору, на твердий берег.

Тільки-но відчув під своїми битими п'ятами шовковисту траву цього плеканого саду, як зразу ж надія і бадьорість повернулися до нього. Наче це й не він просидів кілька годин мов горобець на жердині. Наче не він ще й не взнав, яку ганебну й підступну смерть йому визначено!

Алі побіг на північний схід.

Один раз спинився і підвів очі до зірок. Наче всі зорі зрушили зі свого місця.

Хлопець відчув і захоплення, і заздрість до знань звіздарів: "Це ж треба знати стільки зірок, їх становища і назви! От би мені вивчити! Який я дурень, що не подався зразу до мандейця, а злигався з отим людожером!"

Так думав Алі, та бігу не стишував і все ближче був до мандейського пальмового саду.

Ось і кінець острова.

Хлопець стрибнув у темну воду і ледь не захлинувся – його ноги й тіло провалились під воду в рідке-рідке багно.

Він загрібав руками й ногами щосили, але тільки зрушив трохи з місця.

"О Аллах! Врятуй мене – і я тобі всі сто разів прочитаю молитву.