т. 4 - Оповідання - Винниченко В. К.

Довгаль озирнувся й побачив, що справді йде дощ.

- Ага... Треба сховатись. Так що ж? Ходімте до мене, коли ви...

Але женщина чогось злякалась і хапливо проговорила:

- Ні-ні. Лучче ми зайдемо в якийсь готель. Добре? Ніби ми з вокзалу... Чоловік і жінка.

І пильно глянула на нього.

Довгалеві якось чудно замерло в грудях, але не встиг він нічого подумати і згодився. Так само якось не встиг здати собі справи в тому, як ввійшли вони в один готельчик, котрий женщина, очевидячки, вже знала, і опинились в поганенькому номері з ліжком без покривала й з плямами на матраці. Номерний заткнув шматочок свічки в підсвічник, зашморгнув занавіску на вікні й запитав:

- Прикажете самовар?

- Ні... Дайте білизну на ліжко... І більше нічого,- коротко сказала женщина й почала роздягатись.

- Слушаю...

Довгаль машинально повісив капелюх на вішалку й стояв посеред хати. Діялось щось не зовсім звичайне, несподіване - але не можна сказати, щоб неприємне.

- Сідайте! - знов чудно про себе посміхнулась женщина, поправляючи зачіску, не дивлячись у дзеркало. І знов озирнула Довгаля, немов при свічці вже хотіла переконатись, чи не помилилась там на вулиці. Видно, не помилилась, бо знов посміхнулась і сказала:

- Та сідайте, чого ви стоїте... Будем говорить. Тільки я вас попереджаю: можна говорить про що хочете; про політику, філософію, торгівлю, що хочете, і не можна говорить про те, хто ми, звідки й як. Розумієте?

Довгаль сів і знов щось пробурмотів. Йому не часто траплялись такі оказії; він, по правді сказать, навіть ні одної такої історії не міг би пригадать у своєму життю! З повіями йому доводилось бувати і в «домах», і в готельчиках, але ця женщина зовсім не робила вражіння повії або похотливої істоти. Очевидячки, була людина інтеліґентна: політика, філософія й таке інше. Говорила просто, трошки може з ніяковістю, але почувалось, що в цьому всьому не бачить нічого поганого. От тільки ця чудна посмішка.

Прийшов номерний, послав постіль і вийшов.

Довгаль скоса поглядав на білу простиню і в грудях йому ще більше замирало.

Раптом женщина сіла на ліжко і, показавши рукою на місце коло себе, сказала:

- Сідайте тут.

Трошки почервоніла сама і, видно, хвилювалась.

Довгаль нерішуче зам’явся, потім незграбно пересів і хотів щось сказати, але зробв тільки горлом, ніби ковтнув щось, і не сказав нічого.

Обом було, очевидячки, дуже ніяково.

- Ви... ви любите осінь? - раптом хрипко сказала вона і прокашлялась.

Довгаль ворухнувся, ліжко задзвеніло пружинами, але він зібрався з силами й промовив:

- Да... Люблю. Осінь... це дуже гарно...

І замовк.

Женщина поривчасто встала.

- Фу, які ми!

Потім зразу рішуче повернулась до нього, сіла знов і холодно, навіть з гордою злістю промовила:

- Ви - здорові?

Довгаль непорозуміло глянув на неї.

Але вона твердо дивилась йому в очі.

- Я вас питаю: ви здорові? Венеричної хвороби немає у вас?

Довгаль так почервонів, що борода його стала страшенно жовта, а вуха оранжеві.

- Ні... Я - здоровий..

- Я вам вірю. Ви робите вражіння порядної людини. Хочете зо мною... зостатись тут на ніч?

Довгаль рішуче розтерявся.

- Я вас питаю прямо і ясно: хочете чи ні? Ну, говоріть.

Довгаль пробурмотів, що хоче. Він боявся не догодити їй,- вона так сердито й грізно дивилась на нього.

Після того вона зразу загасила свічку і звеліла йому роздягатись.

Довгаль покірно й навіть з невеличким страхом хутко роздягся й ліг: йому разів два промиготіла думка, що вона - божевільна.

Женщина (це почувалось у темноті) роздягалась з тою ж рішучістю і, мабуть, все також посміхалась.

- І взагалі, ви здорові цілком? Туберкульозу не маєте? Говоріть правду,- раптом обривисто проговорила близько над ним.

Він заворушився й поспішно сказав:

- Ні... Я той... я зовсім здоровий...

Ставало навіть моторошно. Вона немов наймала його кудись, чи до дітей своїх за репетитора, чи який чорт. Одну хвилину йому захотілось встать, одкинуть к чорту покривало з ніг і сказать... твердо, рішуче й навіть строго сказать їй:

- Слухайте! Що це за комедія, нарешті!! Я, розумієте, так не можу... Це - єрунда! От що.

Але чомусь не встав і не сказав. А коли вона підняла покривало й лягла коло нього, серце йому важко і з холодним замиранням застукало...

________

Темнота надала йому трохи сміливости. Але навіть обійми нічого не пояснили й не вивели його з якогось хвилюючого приголомшення: ця женщина не була навіть жагучою, сладострасною натурою. Вона хутко заснула, чи може приставилась, що спить, і Довгаль боявся якнебудь торкнуть її. Притулившись до самої стіни, він майже всю ніч пролежав нерухомо, не сплячи й не виходячи з свого не порозуміння.

Ранок теж не дав йому нічого нового: вона навіть не дозволила розглядіти себе, як слід. Швидко й одвернувшись од його одяглась, наказавши йому не вставати й не дивитись на неї, начепила капелюх і, вже повертаючись виходити, вчорашнім одривистим, холодно-недбалим тоном промовила:

- Через два дні хочете прийти сюди?

Довгаль кашлянув, зібрався з силами й, не повертаючись до неї, але ввічливо посміхаючись у стіну, заговорив:

- Я, розуміється, той... Але... бачите, мене трошки, так сказать... це все... дивує... Ви вибачте, але я все таки хотів би знати... Ви сами розумієте, що...

- Вам нічого знать! - зараз же ще холодніше перебила вона.- Що вам треба знать? Нічого не треба! Я вас питаю: ви хочете прийти в п’ятницю? Хочете - приходьте, не хочете - так і скажіть. Ну?

- Я... Ви дозволите повернутись до вас? Так якось балакать... не знаю...

Вона не зразу одповіла - вагалась чи що.

- Ну, можете повернутись… - нарешті дозволила.

Довгаль соромливо закутався по шию в покривало, повернувся і з несмілою, конфузливою цікавістю глянув на неї. Прямо в очі йому твердо й серйозно і з легкою ніби насмішкою дивились великі, сірі, гарні очі. Але губи не посміхались. Лоб