Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

Позаду лежали яри, котрі унеможливлювали відступ. Спереду горбовина, а коли займе її ворог, то матиме перевагу.

— Хто думав про відступ, хай зараз вертає додому,— відрубав Потоцький.

А тим часом до Хмельницького сходивсь народ звідусюди, величаючи його своїм спасителем. Поляки бачили, як з усіх сторін привозили до нього селяни харчі. У Хмельницького зібралося тоді 15 тисяч. Тугай-бей пішов з татарами передом.

Потоцький виправив у першу сторожу три тисячі драгунів. Та вони відразу повбивали своїх старшин і перейшли на бік Хмельницького.

В польському таборі було багато панських слуг. Це були українці теж. Вони шептали поміж собою:

— А що буде з нами, як Хмельницький здобуде обоз? Нас усіх переб'ють. Час і нам себе захистити.

І вони стали переходити ніччю до Хмельницького, забираючи панське добро, що далось забрати.

Пани, бачачи це, стали побоюватися за себе. їххордість і чванькуватість геть пропала. А мимо такої небезпеки гетьмани не переставали між собою сваритись.

Дня 15 мая надійшов Хмельницький з усією силою. Військо, йдучи, робило нарошне велику куряву по дорозі, а панам здавалося, що там буде яких сто тисяч.

Хмельницький, роздивившися в терені, обсадив в першу чергу горбовини у формі півмісяця. Виглядало воно так, буцімто Хмельницький хоче взяти поляків наступом. Зараз по тім Тугай-бей вдарив на ліве польське крило, котрим командував Одживольський.

Наступ татар був дуже завзятий. Поляки кілька разів уступали. Тугай-бей показав велику відвагу. Серед граду ворожих куль переїздив поперед фронтом своїх татар

і заохочував їх до бою. Одживольському не можна було підіслати підмоги, бо кожної хвилі сподівалися наступу Хмельницького від чола.

Але Хмельницький увесь день з місця не рушався.

Позаду польських позицій недалеко села Гороховець стояв хвилястий терен, порослий березовим ліском. Це урочище звалося Крутою Балкою. Туди послав Хмельницький козацького полковника Кривоноса Максима з частиною корсунського полку. І тоді, як Одживольськйй бизся з татарами, а поляки сподівалися наступу з фронту, Кривоніс обійшов польські позиції великим колесом, за: йшов у ліс і рубав дерево, скидав його на дорогу, копав поперек дороги рови і ями, робив по боках засіки й посадив сюди своїх козаків з мушкетами по обох боках дороги. Хмельницький обміркував, що напором такої непереможної сили поляки не устоять й стануть уступати і то не іншою дорогою, як через балку.

Вже сонце зійшло з півдня, а боротьба на лівому крилі не вгавала. Хмельницький післав у польський табір проворного козака Микиту Галагана і навчив його, що має говорити.

Вечоріло. Бій перепинився начеб на команду. Татари вертали на свої становиська. Сонце заходило дуже криваво. З білих хмар творилися різні дивовижні фігури звірів з роззявленими пащами, крилаті потвори — все те, що собі крилата фантазія могла зобразити. Пани ворожили собі з того невдачу і нещастя.

В той час скрадався Галаган до передніх чатів польського війська. Його зараз піймали і привели перед' гетьманів. Галаган показував із себе шляхтича-худопа-холка, котрого Кречовський заманив до Хмельницького. Та ця служба між дикою наволоччю йому остогидла, і він покористувався нагодою й перебіг до своїх.

— Кажу вам, пайове, що зле. Я не можу вам сказати напевно, скільки у Хмельницького війська, бо й він сам' того не знає. З кожним днем напливають цілі юрби козацтва і мужицтва. Те, що бачите на горбовині, то ще не все. Більша половина сидить за горою. Хмельницький щораз нові полки формує і нових полковників із запорожців наставляє. Він виправляє завтра на обхід ваших позицій нові сили, і коли заграють перші гармати, то це знак, що засідка вже на місці. Гармат має Хмельницький дуже багато. Я сам нарахував п'ятдесят, а пороху і куль довозять безупинно з Запорожжя.

Почувши таке, Калиновський став викрикувати:

Ь Л Ч.ійковський

161

— Не говорив я, що наша позиція тут зла? Не послухано мого голосу, остороги, лише тому, щоб мені допекти. Тепер, панове, рятуйте Річ Посполиту, як самі знаєте. Коли б ми тепер ждали на підмогу з Польщі, то погинемо з голоду, мов руді миші. Не треба було палити Корсуня і Стеблова, де стільки харчів було і все в огні змарнувалось. І того не хотіли послухати... Хай тепер сам пан краківський промишляє...

Потоцький хотів завернути розмову в інший бік:

— Цей індивідуум,— каже, вказуючи на Галагана,— Дурить нас. То висланник Хмельницького. Взяти його зараз на вогненну пробу, а, певно, іншої заспіває...

Тоді Галаган виспростався у весь ріст, поглянув грізно на Потоцького і, тупнувши ногою, крикнув: "Egues sum, latine loguor!" 1 Я хоч худопахолок, але не гірший шляхтич, як той, що в позолоченій кареті на війну виїжджає. Ніхто не сміє мене зневажати.

Такий сміливий виступ зробив на панів враження. Така самопевність і шляхетська бута усім подобалась. Перший Калиновський обізвався:

— Пізнаю птицю по пір'ю. Маємо діло з шляхтичем, і йому мусить віра бути. Докажім перше, що він говорить неправду, а тоді відрубаємо голову. Поки того немає, то ми, шляхта, не можемо позволити на зневажання шляхетського клейноду, хоч би й худопахольського.

Калиновський говорив так, щоб Потоцькому відплатитися і допекти. Інші пішли за ним, і Галагана оставлено в спокою. Запевнившись, що йому нічого боятись, він говорив далі:

Я ще зачув, що Хмельницький хоче перекопати інше русло річки і відтяти вам воду. Коли мені вільно зробити мою худопахольську увагу, то звідсіля уступати б чимшвидше, поки ще час. Але не в поле, лише в байрак. У полі не устоїтесь перемагаючій силі, у байраку легше оборонитись.

Те, що говориш вашмосць, дурне,— говорив Калиновський, котрому хотілось одвсртого бою в полі.— Як ти будеш полководцем, то ти так будеш робити.

Тепер відразу ролі змінились. Тому що Калиновський насідав на Галагана, Потоцький станув в його обороні. Він крикнув:

1 Egues sum, latine loguor! (Лат.) —Я шляхтич і говорю по-латині!

— Що тут знову? Я тут голова. Як пробощ у парафії, то вікарій має мовчати. Всім вам, мостиві панове, говорю,

що ваше місце при війську, а не тут вести диспути. Мене маєте слухати! Нині понеділок, і такого діла зачинати не можна. Завтра, як почуєте голос сурми, то це знак до відступу. Йдемо чотирикутником, а вашмосць Бялога-новський критимеш наш відворот. Я мушу перехитрити Хмельницького, і підемо у той бік, де Хмельницький найменше сподівається.

Вранці дня 17 мая засурмили в польськім таборі сурми. Військо шикувалось відступати... Найбільша морока була з панськими ридванами і каретами. їх так було багато, що з них сформовано два чотирикутники по вісім лав. Всередину взяли кінноту і артилерію. По боках ішли піхотинці. Лівим боком командував Калиновський, правим Потоцький. Правду казати, він не командував, лише, підпивши, спав у своїй кареті і ні про що не знав.

Але у цій околиці не знав ніхто терену. Тоді Галаган піднявся показувати дорогу. Він тутешній і знає околицю так добре, мов свою кишеню. А що Галаган показував шляхецькі манери, мішав у розмові латинські слова й при тім виявляв велику тривогу перед козаками, то всі йому повірили. Запевняв панів, що коли б козаки його піймали, то він сам наложить на себе руки, а то козаки здеруть з нього живцем шкуру.

Як лиш поляки рушили з місця, козаки зійшли з горбовини і поступали за ними вслід. Згодом підступили ближче, випалили з гармат і мушкетів, а татари випустили на них хмару стріл... Поляки мусили приставати в поході і ладитися до оборони. Тоді козаки переставали знову напирати. Таке повторилося кілька разів.

Сонце підійшло високо й страшно нагрівало, а панам у важких панцирах було так важка, що не можна було дихати.

Галаган повів їх просто у байрак, з чого всі були раді, бо між деревами буде холодніше.

Та ось для панів нове лихо. Як лише наблизилися до села Гороховець, дві тисячі драгунів кинулося на табір і стали панів рубати. Наробивши великої шкоди, вони вскоч перейшли до Хмельницького. Це страшно збентежило панів. Пошесть зради опанувала всіх українців, що служили у польському війську.

Галаган завів військо у ліс, та коли зайшли вже далеко, скочив у гущавину і пропав. Даремно за ним шукали та кликали. Тут були скелі і печери, і він сховався так, що не могли його знайти. Врешті не було на те часу. Ззаду напирали козаки, по боках стояв ліс, а по дорозі зрубане

і и

163

дерево, покопані рови та ями. Пани пізнали, що попал.и в матню, з якої не було виходу... Вони поскидали панцирі й стали промощувати дорогу для возів.

Терен був хвилястий. Вози то ледве рухались під гору, то знову гнали без стриму з гори в долину стрімголов, ламались і калічили коней.

Але козаки тепер не наступали. Не чути було стрілїв,

і, панам здавалось* що ось-ось виїдуть із— лісу у безпечне

місце. Так зайшли аж у другий кінець байраку, де засів

Кривоніс... ' 1

4 Не раз по великій зливі притихне грім, перепиниться злива й людям здається, що вже по всьому, що сонце покажеться, а нараз сипне градом, аж світ притьмиться, й люди зі страху не знають, де їм дітись.