Лонгфелло. Пісня про Гайавату - Олександр Олесь
І народ учив вживати
Трав цілющих при недугах.
Так довідалися люде,
Так уперше всі пізнали
Дивні тайни лікування.
XVI
ПО-ПОК-КІВІС
А тепер я заспіваю,
Як вродливий По-Пок-Ківіс
Баламут і Єнадізі,
Раз усе село обурив.
Як він спасся випадково,
Як тікав від Гайавати
І який кінець, нарешті,
Був пригодою і чудом.
Там, де ллється Гітчі-Гюмі,
Де шумить Велике Море,
На піщанім Него-Воджу
Жив вродливий По-Пок-Ківіс.
На весіллі Гайавати
Він се так шалено й дико
Танцював під звуки флейти
І так в танці розійшовся,
Що лягав пісок шпилями,
Наче хвилі в Гітчі-Гюмі.
Занудившись від гулянки,
Вийшов раз він із вігваму
І пішов до Ягу прямо,
До його пішов вігваму,
Де зібралася вся молодь,
Щоб казки-байки послухать.
А старий в той час присутніх
Забавляв оповіданням
Про Оджіго - про куницю.
Як вона пробила небо,
Як вона, на небо злізши,
Літо випустила з нього,
Як попереду хотіла
Досягти сього і видра,
Як борсук з бобром і риссю
На верхів’я гір спинались,
Бились головами в небо,
Били лапами, та небо
Тільки тріскалось над ними.
Як відважилась, нарешті,
І добилась росомаха.
«Ось як плигне росомаха,-
Говорив сусідам Ягу,-
Як підскоче, а над нею
Так все небо і надулось,
Мов весною крига в річці!
Як підскоче вона вдруге,
Небо так і затріщало,
Наче крига в повідь в річці.
А підскочила утретє -
На тріски розбила небо
І мерщій туди! За нею
І Оджіго за хвилину
Опинилася на небі».
«Слухай! - крикнув По-Пок-Ківіс
На порозі у вігвамі,-
Як казки сі вже обридли!
Гірше мудрих заповітів
І науки Гайавати.
Ми що-небудь зараз краще
Відшукаєм для розваги!»
Тут розкрив він урочисто
З шкури вовчої свій кошик
І із нього вийняв чашу
І фігури Погасена:
Томагаук, Поггевогон,
Невеличку рибу, Кіго,
Пішаки і дві гадюки,
Трьох утяток і чотири
Мідних диски, Озавобік.
І фігури всі, крім дисків,
Темних зверху, білих знизу,-
Костяні були, блискучі,
Колір їх червоний зверху,
Білий знизу, як у дисків.
Він поклав фігури в чашу,
Потрусив, перемішав їх,
Потім висипав на землю
І кричати став, що вийшло:
«Пішаки усі червоні!
А змія, Кінебік, стала
На блискучім міднім диску;
Разом сто і тридцять вісім!»
Знову все перемішав він,
Знову все поклав у чашу,
Потім висипав на землю
І кричати став, що вийшло:
«Пішаки упали білим!
Білим всі лежать гадюки!
А фігури всі червоним;
П’ятдесят і вісім разом!»
Так навчав їх По-Пок-Ківіс.
Так для прикладу він кидав,
Поясняючи присутнім,
Як гуляти в Погасена.
Дев’ять пар очей дивилось
І цікавістю горіло.
«Ех! Багато грищ, багато
І важких, і небезпечних
Бачив я на білім світі! -
Так сказав нарешті Ягу.-
Хто зо мною сміє грати,
Мусить буть занадто спритним!
Не хвались же, По-Пок-Ківіс!
Я тебе обграю зараз
І жорстоко покараю!»
Почалася гра, і дико
Захопились гості нею.
І до півночі, до ранку
Всі: старі діди і молодь -
На одежу, зброю грали.
І лукавий По-Пок-Ківіс
Обіграв усіх їх хитро.
Взяв убрання найдорожчі,
Бойову найкращу зброю,
Пояси, намисто, Вампум,
Взяв люльки, кисети, пір’я.
Двадцять пар очей горіли,
Як вовків голодних очі.
І нарешті він промовив:
«Я товариша шукаю.
Завжди - дома чи в дорозі,
Я - один, і Мешінова,
Помічник мені потрібний,
Щоб носив за мною люльку.
Все, що виграв я сьогодні,
Все намисто, Вампум, хутра,
Всю блискучу зброю, пір’я,
Все, що виграв, я поставлю
Ось на красеня на сього».
А се був юнак високий,
Молодий, веселий, жвавий,-
Сирота і небіж Ягу.
Як вогонь блищить у люльці,
Червоніє під золою,
Заблищали очі Ягу
Під похмурими бровами.
«Уг!» - озвався він сердито,
«Уг!» - озвалися і гості.
І костистими руками
Ягу стиснув міцно чашу,
Вгору високо підкинув -
І посипались фігури.
І лягли червоним вгору
Пішаки, качата, змії,
Озавобіки ж - всі чорним;
Білим - тільки рибки, Кіго,-
Всього тільки п’ять упало.
Усміхнувся По-Пок-Ківіс,
Положив фігури в чашу,
Спритно їх підкинув вгору
І розсипав переможно.
Білим, чорним і червоним
На землі вони блищали,
І один пішак між ними
Встав, як красень По-Пок-Ківіс,
Встав Інайнівег і свідчить
Те, що каже По-Пок-Ківіс:
«П’ятдесят! Усе за мною!»
Двадцять пар очей горіли,
Як вовків голодних очі,
У ту мить, як По-Пок-Ківіс
Встав і вийшов із вігваму,
А за ним і небіж Ягу.
Хлопець ніс, виносив шкіри,
Пір’я, хутра горностаїв,
Пояси, люльки і зброю,
Все, що виграв По-Пок-Ківіс.
«Однеси мерщій сю здобич
В мій вігвам на Него-Воджу!» -
Кинув згорда По-Пок-Ківіс,
Вахлярем махнувши набік.
Від паління, гри і пилу
Червоніли в його віки,
Груди дихали несито
Холодком приємним ранку.
По гаях пташки співали,
На лугах струмки шуміли,
А у грудях Єнадізі
Серце билось, щебетало,
Щебетало, наче пташка,
Як джерело в горах, билось.
Йшов селом він переможно
З вахлярем великим, пишним,
В сірій млі, в тумані ранку
І пройшов
