Лонгфелло. Пісня про Гайавату - Олександр Олесь

А який їх рід і плем’я,

А який їх давній Тотем,-

Хто - Орел, Ведмідь? Не знаєм.

Знаєм тільки - «наші предки!».

Часом ми, удвох зустрівшись,

Ведемо свої розмови,

Розлучившись, наші тайни

Доручаєм тим, яких ми

Посилаємо до себе.

Посланці ж як перекажуть,

То виходить зовсім інше,

І всім тайна вже відома».

Так сказав колись до себе

Гайавата, коли думав

Про народ, про край свій рідний

В темних пущах, в нетрях лісу.

Він дістав з торбинки фарби,

Різнобарвні вийняв фарби,

І на бересті багато

Він накреслив дивних знаків

І фігур якихсь таємних.

І ті знаки виявляли

Всі слова і наші думи.

Як яйце, мій Гайавата

Гітчі-Маніто накреслив;

На яйці на тому цяти.

Темні цяти означали

Всі чотири вітри неба.

«В світі скрізь Життя Владика» -

Визначав сей давній символ.

Мітчі-Маніто могучий,

Володар всіх Духів Злості,

Був накреслений з ним поруч,

Як великий змій, Кінебік.

«Хоч плазує Дух сей Злості,

Та меткий він і лукавий» -

Визначав сей другий символ.

Знак житгя - се білий обід,

Гасло смерті - чорний обід.

Далі йшли рисунки-знаки

Неба, місяця і сонця,

Вод, лісів і гір високих,

І усіх істот, що землю,

Землю й води заселяють.

Рівну лінію провів він -

Се земля широка. Обрій.

Для небес - дугу над нею,

Далі він поставив цяти

Зліва, справа і над ними:

Гасла цят: Схід, Захід, Південь.

Біле поле під дугою

День блискучий означало.

Ніч же - зорі в осередку,

А хвилясті смуги - хмари,

Дощ, негоду, завірюху.

Слід, що тягся до вігваму,

Був емблемою запросин,

Знаком дружнього бенкету,

А криваві дужі руки,

Грізно підняті угору,-

Знаком гніву і погрози.

Твір свій мудрий Гайавата

Показав, скінчивши, людям,

Розказав про зміст рисунків

І промовив: «Подивіться!

На могилах наших предків

Знаків-символів немає.

Так підіть і нарисуйте

Кожний свій домовий символ,

Давній, прадідівський Тотем,

Щоб майбутні покоління

Знаки легко розрізняли».

І на стовпчиках могильних

Всі тоді нарисували

Кожний - свій домовий Тотем,

Кожний - свій родинний символ:

Журавля, Бобра, Ведмедя,

Черепаху і Оленя.

Се показувало людям,

Що під стовпчиком могильним

Спочиває предок роду.

А пророки - Джосакіди,

Характерники - Вебіни,

Лікарі, стрільці-мисливці -

Всі багато написали

Різних знаків і рисунків,

Різнобарвних і таємних,

Для своїх великих гімнів:

Кожний був з глибоким змістом,

Кожний символом був пісні.

Ось Великий Сотворитель

Ясно небо все осяяв,

Ось Великий Змій, Кінебік,

Вгору звів кривавий гребінь,

В’ється й дивиться на небо.

Поруч з бабою - високий

Журавель, Орел і Пугач.

Ось покарані проходять

Без голів по небу люде,

Вояків могучих трупи -

Кожний пройнятий стрілою.

Ось знялися грізно вгору

Руки смерті в плямах крові,

І могили, і герої,

Що в обійми захопили

Небеса і землю разом.

Ось такі були рисунки

На корі і білій шкірі.

Гімни бою, полювання,

Чарівництва і лічіння -

Все рисунок власний мало.

Гімн кохання, міць якого

Дужча чар усіх на світі,

Дужча ліків і закляття

І страшніш боїв кривавих,

Теж не був забутий ними,

Ось як в символах і знаках

Виявлявся гімн кохання.

Намальований червоним

Молодий юнак, музика,

Молодий, палкий, завзятий...

Зміст такий: «Я маю владу,

Дивну силу над жінками».

Далі - він співає, грає

І в руках тримає бубон -

Означає: «Слухай, слухай,

Се гримить мій дужий голос!»

Далі - та ж юнацька постать

Під покрівлею вігваму;

Зміст такий: «Я буду з нею:

Для жаги дороги вільні!»

Далі парубок за руку

Міцно дівчину тримає,

Міцно стис він любій руку.

«Все твоє я бачу серце,

Твій рум’янець соромливий!» -

Ось про що казав сей символ.

Далі - дівчина на морі,

На шматку землі у морі...

Зміст такий сього рисунка:

«Хай далеко ти, мій милий,

Хай нас море поділяє,

Та жаги, мого кохання

В’ються чари над тобою».

Далі - дівчина заснула,

А над нею хтось схилився,

Хтось, закоханий, шепоче:

«Хоч далеко ти, кохана,

В Царстві Сну, в Краю Мовчання,

Але ти мій голос чуєш!»

Ще останній був рисунок:

Серце в самім осередку

Завороженого кола:

«Вся душа твоя і серце

Розчинилися для мене!» -

Ось про що казав сей символ.

Так в своїх турботах мудрих

За народ свій - Гайавата

Научив його мистецтва,

Мальовництва і письменства,

То на бересті, на шкірі,

То на стовпчиках могильних.

Побратимство Гайавати

З Чайбайабосом прекрасним

І його велика мудрість

Налякали Темних Духів,

І вони зробили вкупі

Проти них лукаву змову.

Обережний Гайавата

Каже другові, бувало:

«Брате! Завжди будь зі мною!

Стережися Темних Духів!»

Та безжурний Чайбайабос

Тільки весело сміявся,

Тільки ніжно усміхався.

«Не турбуйся, брате милий,

Чи ж страшні вони для мене?!» -

Говорив він Гайаваті.

Раз, коли Велике Море

Вже покрила крига синя

І свистіла завірюха

В почорнілім листі дуба,

Обсипала снігом сосни,

І вони в снігу стояли,

Мов чиїсь вігвами білі,