Лонгфелло. Пісня про Гайавату - Олександр Олесь
А який їх рід і плем’я,
А який їх давній Тотем,-
Хто - Орел, Ведмідь? Не знаєм.
Знаєм тільки - «наші предки!».
Часом ми, удвох зустрівшись,
Ведемо свої розмови,
Розлучившись, наші тайни
Доручаєм тим, яких ми
Посилаємо до себе.
Посланці ж як перекажуть,
То виходить зовсім інше,
І всім тайна вже відома».
Так сказав колись до себе
Гайавата, коли думав
Про народ, про край свій рідний
В темних пущах, в нетрях лісу.
Він дістав з торбинки фарби,
Різнобарвні вийняв фарби,
І на бересті багато
Він накреслив дивних знаків
І фігур якихсь таємних.
І ті знаки виявляли
Всі слова і наші думи.
Як яйце, мій Гайавата
Гітчі-Маніто накреслив;
На яйці на тому цяти.
Темні цяти означали
Всі чотири вітри неба.
«В світі скрізь Життя Владика» -
Визначав сей давній символ.
Мітчі-Маніто могучий,
Володар всіх Духів Злості,
Був накреслений з ним поруч,
Як великий змій, Кінебік.
«Хоч плазує Дух сей Злості,
Та меткий він і лукавий» -
Визначав сей другий символ.
Знак житгя - се білий обід,
Гасло смерті - чорний обід.
Далі йшли рисунки-знаки
Неба, місяця і сонця,
Вод, лісів і гір високих,
І усіх істот, що землю,
Землю й води заселяють.
Рівну лінію провів він -
Се земля широка. Обрій.
Для небес - дугу над нею,
Далі він поставив цяти
Зліва, справа і над ними:
Гасла цят: Схід, Захід, Південь.
Біле поле під дугою
День блискучий означало.
Ніч же - зорі в осередку,
А хвилясті смуги - хмари,
Дощ, негоду, завірюху.
Слід, що тягся до вігваму,
Був емблемою запросин,
Знаком дружнього бенкету,
А криваві дужі руки,
Грізно підняті угору,-
Знаком гніву і погрози.
Твір свій мудрий Гайавата
Показав, скінчивши, людям,
Розказав про зміст рисунків
І промовив: «Подивіться!
На могилах наших предків
Знаків-символів немає.
Так підіть і нарисуйте
Кожний свій домовий символ,
Давній, прадідівський Тотем,
Щоб майбутні покоління
Знаки легко розрізняли».
І на стовпчиках могильних
Всі тоді нарисували
Кожний - свій домовий Тотем,
Кожний - свій родинний символ:
Журавля, Бобра, Ведмедя,
Черепаху і Оленя.
Се показувало людям,
Що під стовпчиком могильним
Спочиває предок роду.
А пророки - Джосакіди,
Характерники - Вебіни,
Лікарі, стрільці-мисливці -
Всі багато написали
Різних знаків і рисунків,
Різнобарвних і таємних,
Для своїх великих гімнів:
Кожний був з глибоким змістом,
Кожний символом був пісні.
Ось Великий Сотворитель
Ясно небо все осяяв,
Ось Великий Змій, Кінебік,
Вгору звів кривавий гребінь,
В’ється й дивиться на небо.
Поруч з бабою - високий
Журавель, Орел і Пугач.
Ось покарані проходять
Без голів по небу люде,
Вояків могучих трупи -
Кожний пройнятий стрілою.
Ось знялися грізно вгору
Руки смерті в плямах крові,
І могили, і герої,
Що в обійми захопили
Небеса і землю разом.
Ось такі були рисунки
На корі і білій шкірі.
Гімни бою, полювання,
Чарівництва і лічіння -
Все рисунок власний мало.
Гімн кохання, міць якого
Дужча чар усіх на світі,
Дужча ліків і закляття
І страшніш боїв кривавих,
Теж не був забутий ними,
Ось як в символах і знаках
Виявлявся гімн кохання.
Намальований червоним
Молодий юнак, музика,
Молодий, палкий, завзятий...
Зміст такий: «Я маю владу,
Дивну силу над жінками».
Далі - він співає, грає
І в руках тримає бубон -
Означає: «Слухай, слухай,
Се гримить мій дужий голос!»
Далі - та ж юнацька постать
Під покрівлею вігваму;
Зміст такий: «Я буду з нею:
Для жаги дороги вільні!»
Далі парубок за руку
Міцно дівчину тримає,
Міцно стис він любій руку.
«Все твоє я бачу серце,
Твій рум’янець соромливий!» -
Ось про що казав сей символ.
Далі - дівчина на морі,
На шматку землі у морі...
Зміст такий сього рисунка:
«Хай далеко ти, мій милий,
Хай нас море поділяє,
Та жаги, мого кохання
В’ються чари над тобою».
Далі - дівчина заснула,
А над нею хтось схилився,
Хтось, закоханий, шепоче:
«Хоч далеко ти, кохана,
В Царстві Сну, в Краю Мовчання,
Але ти мій голос чуєш!»
Ще останній був рисунок:
Серце в самім осередку
Завороженого кола:
«Вся душа твоя і серце
Розчинилися для мене!» -
Ось про що казав сей символ.
Так в своїх турботах мудрих
За народ свій - Гайавата
Научив його мистецтва,
Мальовництва і письменства,
То на бересті, на шкірі,
То на стовпчиках могильних.
XV
ПЛАЧ ГАЙАВАТИ
Побратимство Гайавати
З Чайбайабосом прекрасним
І його велика мудрість
Налякали Темних Духів,
І вони зробили вкупі
Проти них лукаву змову.
Обережний Гайавата
Каже другові, бувало:
«Брате! Завжди будь зі мною!
Стережися Темних Духів!»
Та безжурний Чайбайабос
Тільки весело сміявся,
Тільки ніжно усміхався.
«Не турбуйся, брате милий,
Чи ж страшні вони для мене?!» -
Говорив він Гайаваті.
Раз, коли Велике Море
Вже покрила крига синя
І свистіла завірюха
В почорнілім листі дуба,
Обсипала снігом сосни,
І вони в снігу стояли,
Мов чиїсь вігвами білі,
