Земля у рівновазі - Альберт Гор

І знову ми не повинні забувати уроків Другої світової війни. Опір одержав серйозні перемоги й уповільнив просування фашизму, але той все-таки продовжував невблаганний рух до панування, поки решта світу не пробудилася, обравши його поразку своїм головним організуючим принципом у 1941—1945 роках. Багато хто знехту­вав перші застереження: так, у червні 1936 року Хайле Селассі, імператор Ефіопії, звернувся по допомогу до Ліги Націй. Його країну першою захопив альянс держав Осі, і описуючи звірства, скоєні режимом Муссоліні, включаючи використання отруйного газу, імператор сказав: «Солдати, жінки, діти, худоба, ріки, озера і пасовища довго зрошувалися цим смертоносним дощем. Щоб сис­тематично вбивати всі живі істоти, щоб напевно отруїти води і пасовища, італійське командування раз у раз посилало авіацію». Селассі сказав, що хоче описати звірства проти його народу і пояс­нити, що решта світу невдовзі зіткнеться з такою самою агресією. Він приїхав, за його словами, щоб «застерегти Європу від загибелі, яка очікує її, якщо вона схилиться перед доконаним фактом... Бог та історія пам'ятатимуть ваше рішення».

Світ знову опинився перед кризою. Її невпинне насування знову потребує жертв у всьому світі, і знову мужні чоловіки і жінки стоять на заваді руйнування та закликають усе людство зупинити навалу. Але цього разу ми вторгаємося до самих себе й уражаємо екологіч­ну систему, частиною якої є самі. І ось ми вже заглядаємо в обличчя своєрідній глобальній громадянській війні між тими, хто не хоче думати про наслідки цього невблаганного руху цивілізації, і тими, хто не хоче бути мовчазним співучасником цього руйнування. Дедалі більше і більше людей сумління приєднуються до опору, але настав час зробити цю боротьбу головним організуючим принципом сві­тової цивілізації. Ми вже попереджені, яка доля чекає на нас, якщо ми «схилимося перед доконаним фактом». Бог та історія пам'ята­тимуть наше рішення.

Глобальний план Маршалла

Людська цивілізація сьогодні така складна і розмаїта, така роз­кидана і чисельно велика, що важко навіть уявити, як ми можемо скоординовано і спільно зреагувати на світову екологічну кризу. Але обставини вимагають саме такої відповіді; якщо ми не сприй­мемо збереження Землі як новий організуючий принцип, то саме виживання нашої цивілізації опиниться під загрозою.

Це є зрозумілим. Але що робити далі? Як нам налагодити прак­тичні робочі стосунки, які об'єднають людей, що живуть в абсолютно різних обставинах? Як сконцентрувати енергію кардинально різних держав у неперервному і довготривалому зусиллі, що втілить цей організуючий принцип у конкретні зміни — зміни, які вплинуть майже на кожен аспект нашого спільного життя на цій планеті?

Нам важко уявити собі реальне підґрунтя для сподівань, що дов­кілля може бути збережене, не тільки тому, що досі бракує глобальної згоди щодо нагальності цього завдання, але й тому, що ми ще ніколи не працювали разом у світовому масштабі над вирішенням жодної проблеми, яка б за своєю складністю хоча б наближалася до цієї. Навіть за таких обставин ми повинні знайти спосіб об'єднатися нав­коло спільної мети, бо криза, яка нам загрожує, зрештою, є всесвіт­ньою і може бути подолана тільки на глобальній основі. Виокрем­лення лише одного якогось аспекту або спроби знайти якісь рішення в межах окремого регіону світу, зрештою, приречені на невдачу, розчарування та ослаблення рішучості, що необхідна для вирішення проблеми в цілому.

Хоча справді немає реальних прецедентів таких дій світового масштабу, як це необхідно зараз, але історія дає нам принаймні один яскравий зразок спільних зусиль — План Маршалла. У блискучому співробітництві, яке було саме по собі безпрецедентним, декілька багатих країн і декілька більш бідних країн, натхненних спільною метою, об'єдналися, щоб реорганізувати цілий регіон світу і зміни­ти спосіб його життя. План Маршалла засвідчує, як велику ідею можна втілити в ефективні дії, і варто згадати, в чому був секрет його успіху.

Одразу після Другої світової війни Європа була настільки спусто­шена, що, здавалося, про відновлення нормальної господарської діяльності було важко навіть мріяти. Тоді, ранньої весни 1947 року, Радянський Союз відхилив пропозиції США щодо допомоги від­родженню німецької промисловості, тим самим переконавши гене­рала Джорджа Маршалла і президента Гаррі Трумена, що Радян­ський Союз сподівається скористатися з економічних негараздів, що існували тоді не тільки в Німеччині, але і на решті території Європи. Після тривалих обговорень та вивчення цього питання Сполучені Штати заклали фундамент для Плану Маршалла, що отримав офіційну назву Програма європейської відбудови.

Найчастіше План Маршалла сприймають як сміливу стратегію допомоги народам Західної Європи у відбудові та достатньому зміцненню своїх країн, аби запобігти поширенню комунізму. Ця популярна точка зору загалом відображає суть Плану. Але історики професори Гарвардського університету Чарльз Майєр і Стенлі Хоффман наголошують на стратегічній природі плану, що брав до уваги структурні причини нездатності Європи самостійно впоратися з економічною, політичною та соціальною кризою. План передусім передбачав виправлення найбільш вузьких місць, які перешкоджа­ли потенційному зростанню національних економік кожної країни, зокрема відновлення зруйнованої інфраструктури, відбудову затоп­лених вугільних шахт, скасування безглуздих торгових бар'єрів. Він був достатньо довготривалий, і тому зміг стати основою для фундаментальної структурної перебудови, а не лише «швидкою допомогою» або якоюсь «програмою розвитку». Його свідомо було розроблено так, щоб змінити динаміку системи, якій була адресована допомога, таким чином стимулюючи появу здорової економічної системи. І це було блискуче реалізовано Евереллом Гарріманом.

Історики також відзначають регіональну спрямованість Плану Маршалла і його стимули для посилення інтеграції й співробітниц­тва у Європі. Справді, з самого початку План сприяв створенню більшої політичної спільноти — об'єднаної Європи; з цією метою він передбачав, що кожну дію треба координувати з усіма державами регіону. Недавнє створення єдиного Європейського парламенту і вражаючі кроки у напрямку створення європейської політичної спільноти як подальшого розвитку Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) значною мірою стали можливими завдяки фундаменту, закладеному Планом Маршалла.

Але в той час, коли починалося його впровадження, ідея спільної Європи здавалася ще менш імовірною, ніж руйнування Берлінської стіни лише кілька років тому, і так само нездійсненною, як видається нездійсненною сьогодні спільна світова реакція на екологічну кризу. Отож, план на зразок Плану Маршалла, якщо хочете — Глобальний План Маршалла, зараз вкрай необхідний. Масштабність і склад­ність сьогоднішніх завдань набагато вищі; тепер потрібен план, у якому поєднаються широкомасштабна, довготривала та цільова фінансова допомога країнам, що розвиваються, величезні зусилля з розробки і подальшої передачі бідним країнам нових технологій, необхідних для сталого економічного прогресу, всесвітні програми із стабілізації демографічної ситуації на планеті