Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
У творах такого типу М. Грушевський вбачав «останок старого чергувального, антифонного величання двох хорів, парубоцького і дівоцького, в котрім, можливо, залягає якась форма групового парування, з котрого виходить парування індивідуальне, парове»120.
У гаївках про кохання часто фігурують імена язичницьких божеств, що вважалися покровителями весни та кохання. Таким, зокрема, був образ Ярила (чи Джурила) — уособлення сонця весняного рівнодення:
Ой їхав Джурило ланами. Ой там же Джурилу злапали... Ой їхав Джурило, серденько моє, Ой там же Джурилу зв'язали... Ланами, ланами, ланами. А тепер, Джуриле, признайся... Ой а за Джурилом громада, Ой скільки ти дівчат та зрадив... Ой за Джурилом, серденько моє, Ой зрадив леє я їх дванадцять... Громада, громада, громада. Ой чим же, Джурило, заплатиш... (Рефрен відповідно до слів 1 рядка). Ой дам я їм золото-еребро... Ой щоби не тримали на мене зло...Ці твори подекуди зберігають елементи язичницьких поклонінь поганським божествам чи нічних оргій-ігрищ або натякають на них:
Посаджу я грушечку, грушечку... А вже моя грушечка в полі Рефрен: У чистім полі гай буде, гай. зацвіла... Нічко моя темная, зоре моя ясная, А вже моя грушечка, грушечка Даждьбоже, Даждь! зродила... А вже мою грушечку обтрясли...При виконанні цієї гаївки одна дівчина, що виконує роль грушечки, імітувала те, про що співали дівчата та хлопці, водячи навколо неї хоровод. У кінці зі словами «грушечку обтрясли» всі набігали на цю дівчину і починали її «трясти».
Як правило, усі твори цієї групи виконуються хором (чи діалогом соліст—хор), учасники якого ходили по колу, взявшись за руки. На відміну від культових гаївок, де коло (колесо) є символом руху сонця, в любовно-еротичних воно набирає іншого змісту, означаючи дівочий вінок, який в кінці «рветься». Усі дії, жести, міміка відіграють тут важливу роль: наприклад, рух за сонцем — накликання долі, заворожування милого; проти сонця — відворожування нелюба тощо. Цю ж роль відіграють імітаційні рухи. Зокрема в гаївках типу «Любко» та «Милий і нелюб», в яких дівчина та парубок в центрі кола показують все, про що співається:
По садочку походжаю. Як милого притулити? Рефрен: Все отак, все отак Як милого обіймити?(повторюється після кожного рядка)
Як милого цілувати? На милого споглядаю, Як милого розчесати? Як милому постелити? Як милого піднімати? і т. д. Як милого посадити? Відповідно: На нелюба споглядаю... і т. д.Подібно виконується і символічно-алегорична гаївка «Вінок», що віддається коханому або нелюбові. Серед архаїчних зразків цієї групи зустрічаються мотиви викрадення дівчини чужим парубком, (напад коршуна чи сокола на зграю голубок), ламання мостів його громадою, підпалювання рути, викрадення віночка, розривання намиста та подібних. Події, описані в них, найчастіше відбуваються в гаю біля води, і сам архетип води набуває тут магічно-символічного значення. Через весняно-літній обряд ритуального купання, обливання водою, цей образ є символом парування, згодом — шлюбу (таким він зберігся у ліричних піснях про кохання).
У цих гаївках також зустрічається архетип магічного дерева-гільця: Через наше сельце везено деревце — Рефрен: Стояло, світило місяців чотири. А з того деревця роблено комірку, А у тій комірці роблено кроватку. На тій кроватці дівочки спали — Дівочки спали — пісеньки співали...