Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

У день Паски співаються християнські духовні пісні іншого характеру — сповнені радості і величання Бога і Божого Сина за перемогу над смертю, святкування воскресіння Ісуса з мертвих:

В. Гнатюк згадує у своїй розвідці, присвяченій народним творам весняного циклу календарної обрядовості, про існування так званих «алаловників» (від «алілуя» — слава Богу) — гуртків християнської молоді, що у перші дні Великодніх свят ходили по хатах, співаючи хвалу Богові, величаючи воскресіння Ісуса Христа, вітаючи людей з цим святом.

І. Франко вказує також на збережені тексти та елементи пасхальної драми, що за виконанням та функціонуванням була подібною до різдвяного вертепу. Такою була драма «Містерія страстей Христових». Але це явище теж не могло бути суто народним. Воно, очевидно, виникло у середовищі студентів-спудеїв чи церковних общин, а згодом поширилось серед простого народу.

Отже, в усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне об'єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».

Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. У ній знаходимо тісний зв'язок із ритуалами та піснями зимового та весняного періодів. Давні предки-слов'яни святкували прихід літа із настанням тепла, тобто з «повною перемогою літа над зимою».

Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що сягає корінням глибокого минулого. Як і в інші періоди року, літні ритуали були тісно пов'язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією. Центральне свято — день Купала, а всі інші, що передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із наростаючою силою виявляють повне панування літа на землі.

Хоча чіткої межі між весняними та літніми ритуалами немає, умовно початком святкувань літнього циклу можна вважати день Раю (Ураю, Ярія, згодом Юрія):

Його основу становить давній міф про воротаря Рая, який ключами відкриває небесну браму, випускаючи на землю росу. Цей день був святом першого вигону худоби на пасовиська, тому зберіг багато рис тотемізму. Від цього часу здійснювалися ритуали поклоніння деревам, а також тваринам — і свійським, і диким. У ці містерії входили обряди наряджання деревця-гільця, величання корів та овець, яких прикрашали вінками із квітів, стрічками.

Найвищого вияву культи дерев та тварин сягали у Клечальну неділю (Зелену неділю). До цього свята всі будівлі у селі, ворота та вулиці «клечалися» — тобто прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, повинно було відганяти нечисту силу і було пов'язано з рослинною магією та вірою в те, що «замаюванням» людина допомагає землі швидше покриватися зеленню. Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни і настання літа.

На думку Ф. Колесси, свято Русалій у слов'ян («русальні роз-гри»), про яке згадується у давньоруських пам'ятках ще у 11—12 ст., відбиває грецько-римські впливи поминального свята Rosalia, назва якого походить від dies rosal — прикрашання гробів трояндами (чи Parentalia — поминки предків). За словами Ф. Колесси, у грецько-римській традиції це свято супроводжувалося іграми та «визначалося гулящим характером».

Подібним воно було і в слов'ян, але в них воно мало певні особливості. По-перше, тут акцент переносився із поминання померлих на задобрення духів поля та лісу — русалок (духів русел рік та потоків), звідки і назва — Русальный тиждень. Русалками називалися істоти, які уявлялися душами утоплеників (подібною була назва «нявки» чи «мавки», що означала мерців, неприязних духів). Тому ці свята виявляли сильний вплив анімістичних уявлень, маючи на меті задобрити духів ліса та поля, померлих предків, щоб вони не завдавали шкоди людям. Вважалось, що упродовж русального тижня русалки та душі померлих (які, як уявлялось, зимують у воді) виходять на землю і приходять гостювати до людей. Саме для них прикрашалися зеленню будівлі та вулиці, а на поля виносилися жертовні обіди, на гіллях розвішувалися подарунки — полотно, рушники, сорочки тощо. Існував ряд оберегів та пересторог, щоб захиститися від цих духів. На думку праслов'ян, русалки могли забрати із собою у світ мертвих когось із людей (найчастіше — парубка чи дівчину), тому люди на цей час носили часник чи полин як обереги. їх ставили і на вікнах, щоб недоброзичливі духи не завдавали шкоди у хатах.

Свято Русалій у слов'ян, як і в інших європейських народів, супроводжувалось розмаїтими гуляннями та іграми молоді. Вони проводилися, як правило, не біля води, а серед лісів чи гаїв. Поширеними тут були так звані «гойдалки», які робили парубки із гілля верби і вішали на деревах. Під час забав дівчата з хлопцями гойдались на них, і це виконувало магічну функцію очищення повітрям. Найвищою точкою в русальних ігрищах був так званий Русальний великдень, який припадав на четвер після Зеленої неділі. Магічно-ритуальною містерією цього дня було «водіння куста» — найкращої дівчини в селі, яку одягали в зелень та квіти, клали на голову вінок із папороті, який повинен був