Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

мак, як росте, як цвіте, як його скородять, як косять, як в'яжуть, як труть, як їдять тощо. За словами М. Грушевського, — «сей мотив — хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних рослин, — очевидно лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були... магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави... колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв'язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалася з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні, потрібні, а знейтралізувати ворожі і шкідливі».

Подібні твори пізнішого періоду, втрачаючи магічну функцію, набували повчально-виховного характеру:

— Льон, мати, льон!        — От так, от і так! Льон, мати, льон!        От так, от і так! Скажи ж мені, моя мати,   долині, при лужку, Як той льон посіяти.  При крутому бережку...

У господарсько-вегетаційних гаївках часто зустрічається мотив проганяння пташки-шкідниці, яка псує посіви. Він теж набуває магічного значення — оберегти поля від шкідників:

... Мої конопельки, дрібні зелененькі, В'ються, в'ються, в'ються не беруться. А в ті конопельки дрібні-зелененькі Занадилась птиця, птиця журавель...

Такі твори, як правило, завершуються ритуальним проганянням або обіцянкою покарати її — перебити ноги, зварити і з'їсти та ін.

Ця група творів зберігає теж мотив боротьби, що є відлунням міфу про битву між зимою та літом. Такою є гаївка «Просо», яка виконується у формі діалогу між хорами-супротивниками хлопців і дівчат:

—      А ми нивку виорем, виорем, Ой, Дід, Ладо, виорем, виорем. —      А ми в поле виїдем, виїдем, Ой, Дід, Ладо, виїдем, виїдем! —      А ми просо посієм, посієм, Ой, Дід, Ладо, посієм, посієм. —      А ми просо витопчем, витопчем, Ой, Дід, Ладо, витопчем, витопчем! —      А чим же вам витоптать, витоптать? Ой, Дід, Ладо, витоптать, витоптать? —      А ми коні випустим, випустим, Ой, Дід, Ладо, випустим, випустим. —      А ми коні переймем, переймем, Ой, Дід, Ладо, переймем, переймем. —      А чим же вам переймать, переймать? Ой, Дід, Ладо, переймать, переймать? —      Ой шовковим поводом, поводом. Ой Дід, Ладо, поводом, поводом. —      А ми коні викупим, викупим, Ой, Дід, Ладо, викупим, викупим. —      А чим же вам викупить, викупить? Ой, Дід, Ладо, викупить, викупить? —      А ми дамо сто гривень, сто гривень. Ой, Дід, Ладо, сто гривень, сто гривень. —      Не візьмемо й тисячі, тисячі, Ой, Дід, Ладо, тисячі, тисячі. —      А ми дамо дівчину, дівчину. Ой, Дід, Ладо, дівчину, дівчину. —      Ми дівчину возьмемо, возьмемо. Ой, Дід, Ладо, возьмемо, возьмемо. —      А нашого полку убуде, убуде. —      А нашого полку прибуде, прибуде.

Підтекстом, символічною боротьбою хлопців з дівчатами, мотивом викупу, за яким дівчина переходить у власність парубочої громади, ця гаївка (і подібні до неї) є перехідною до наступної групи весняних творів — любовно-еротичних. Вони тематично продовжують вегетаційні, з якими споріднені і функціональним призначенням — накликати народження дітей як перемогу життя над смертю (зимою, холодом), продовження життя. За уявленням прадавніх людей, що населяли слов'янські землі у далекому минулому, плодючість природи сприяла родючості людей, і, навпаки, — любовні ігри молоді на землі мали метою сприяти швидкому цвітінню, проростанню, хорошому врожаю. Тому в багатьох гаївках вегетаційні мотиви тісно пов'язані з любовно-еротичними («Вийся горошку», «Огірочки, розвивайтеся», «Зелені огірочки», «Посіємо гречку», «Хрін», «Петрушка» таін.). Своїм корінням ці твори сягають незапам'ятного минулого — «часу ґетеризму, коли поодиноких шлюбів не було, а жили громадами, спільно; спільно й дітей виховували». Звичайно, на різних територіях були свої особливості, і гаївки про кохання донесли до нас їх відголоски.

Твори любовно-еротичного характеру зберігають елементи тотемізму: в них дівчата та хлопці постають деревами або птахами («Ой кувала зозуленька», «Ой ти селезень, а я утонька» та ін.). Тут часто основним художньо-виражальним засобом є паралелізм із природою (світовим деревом, тотемами, небесними світилами):

Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав! — Рефрен: Ой, яворе, явороньку, зелененький! На тім явороньку три місяці ясні. Три місяці ясні — три парубки красні... ... На тім явороньку три зіроньки ясні, Три зіроньки ясні — три дівоньки красні...

Або:

По вулиці, по широкій По вулиці, по широкій Рефрен: Ладо, ладо, ладо моє!      По мураві, по зеленій