Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
1) тотемічно-культові;
2) міфологічні;
3) господарсько-вегетаційні;
4) любовно-еротичні;
5) лицарсько-княжі;
6) військово-історичні;
7) родинно-побутові;
8) жартівливо-іронічні;
9) християнсько-великодні.
Тотемічно-культові гаївки є відлунням прадавніх поглядів та уявлень про тварин та духів, їх вплив на життя людей у весняний період; а також відображення системи культів, які панували серед праслов'ян. Найдавніші твори цієї групи зберігають риси тотемізму та анімізму. Вірою у тотемних тварин пройняті такі гаївки, як «Котик і мишка», «Горобеєчко», що відображають не лише архаїчну віру в тотемних предків, а й виявляють зв'язок весняних свят із культом поминання померлих:
Ой умер горобеєчко на вишні, на вишні, на вишні, Та його ніженьки повисли, повисли, повисли Приспів: Ой горе, горе, ненько,
Тай не жив же він буде... Поховали горобейка у стрісі, у стрісі, у стрісі, Поминали горобейка у лісі, у лісі, у лісі. Насипали в домовину травиці, травиці, травиці, Затужили за сіреньким всі птиці, всі птиці, всі птиці.
Далі оспівуються відвідини горобейка сороками, воронами, ластівками, синицями та його оплакування. Цей твір є відлунням давніх жертовних ритуалів, а часті протяжні повтори наближають його до похоронних голосінь. Із культом померлих предків пов'язані також гаївки «Кострубонько», «Смерть Кострубонька», «Похорон Костру-бонька», центральними образами яких є анімістичне уособлення зими. Тотемічною також є гаївка «Воробчик», якою супроводжувалося символічно-імітаційне дійство у формі діалогу між хороводом та головним персонажем у центрі кола:
Рефрен: Воробчику, маленький пташку,
Не вилітай із зеленого ліску (співається після кожного питання-відповіді)
— А вже гніздо звив?
— А вже ти си яйця наклюли?
— Вже.
— Вже наніс?
— А вже вилізли?
— Вже.
— Вже.
— А вже сидиш?
— А вже писклята вилетіли?
— Вже.
— Вже.
Потім усі підбігають до воробчика, піхоплюють його і підкидають з хоровими вигуками «Гесюге! Гесюге!». Подібними є діалогічні гаївки «Перепілонька» (ця пташка вважалась вісником неба); «Жайвориночка». У них теж відбитки тотемних вірувань поєднані з культом яйця як символом життя. На питання зажуреної «перепілоньки», яка прилетіла в час снігів, де їй вити гніздечко, відкладати яйця, виводити діток, хор відповідає, що сніг зійде, або що є «долина-лука, де трава велика».
Цікавою, з огляду тотемних вірувань, є древня гаївка «Ремез». Ремез через незвичайний спосіб будування гнізда (яке він склеює з волосинок-ниточок і підвішує на гілці у недосяжному та недоступному місці) вважався містичним птахом. Тому ця гаївка має сакральний зміст і звучить як замовляння:
Ой ремезе, ремезоньку, Твоє гніздо забирати. Не вий гніда на лідоньку. Увий собі в темнім лісі, Буде лідок розтопати, В темнім лісі на орісі.Далі в цій гаївці ремеза відраджують вити гніздо на горісі, до якого можуть прийти люди, і радять вити гніздо на сосні. Потім, відповідно, відраджують вити на сосні, яку можуть зрубати, і т. д. Твір завершується закликом звити гніздо «у дівиці, у дівиці, у світлиці», яку ремез може радувати своїм співом і дарувати їй щастя. У цьому творі простежується зв'язок із давнім повір'ям про те, що хлопець, який знайде ремезове гніздо, буде щасливий у взаємному коханні.
Значна кількість гаївок зберегла вірування праслов'ян про тотемні дерева. Наприклад:
Ой, хвалилася да березонька: Не ти свою кору да вибілила, Що на мені кора да білесенькая, Не ти своє листя да широчила, Що на мені листя да широкеє, Не ти своє гілля да височила. Що на мені гілля да високеє. Вибілило кору да яснее сонце, Ой відозветься зелений дубочок: Широчив листя да буйний вітер, Ой не хвалися да березонько, Височив гілля да дрібен дощик.Персоніфіковані образи дерев постають тут як живі розумні істоти, що розмовляють між собою (древні люди вірили, що шум дерев є їх своєрідною мовою). Про те, що ця гаївка дещо пізнішого періоду творення свідчить її зв'язок із астрально-природними культами поклоніння сонцеві, вітру, дощеві.
Одним із найдавніших ритуалів, що зберіг елементи культу священних гаїв, є обряд «Шум-шум'ячий» («Зелений Шум»). Гаївка, що його супроводжує, будується на основі звуконаслідування весняних звуків лісу, що первісно мало магічний характер:
Ой нумо, нумо, в Зеленого Шума — А в нашого Шума зеленая шуба. А Шум ходить по діброві...
На деяких лісистих територіях донедавна зберігався весняний обряд «Шума заплітати», про який говориться у
