Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Архетипами води, деревця, віночка, стрічок, дівочої «краси»; мотивами комори, викупу, викрадення, битви любовні гаївки наближені до древнього весільного обряду з подібними атрибутами.

Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов'язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Найвищого вияву весняні ворожіння набувають у містерії «Вербовая дощечка», якою завершувався період весняних ігрищ та гулянок:

Положу я кладку через сіножатку Вербову, вербову. Час вам, дівчатонька, з тої ягілоньки Додому, додому.

Це магічне дійство відбувалось коло водоймищ, його центральний образ вербової дощечки відігравав роль магічного моста, кладки через воду, до «небесних воріт», звідки має прийти суджений, чи водою приплисти добра доля. У цей час відбувались обряди ворожіння біля води, по воді часто припливали чужинці, які викрадали дівчат, що поблизу річок водили хороводи:

Вербовая дощечка, по ній ходить Настечка,  На всі боки леліє, відкись милий приїде...

Княжі гаївки лицарсько-дружинного періоду виявляють інше ставлення до кохання як індивідуального парування. У них зберігається атрибутика тієї історичної епохи (зброя, кінь, кінська упряж, дорогий одяг тощо). Вони пройняті більшим психологізмом, ліризмом, чуттєвістю:

Ходить царенко, ходить блукає,  Ходить царенко темним гаєм — Ходить царенко долі Дунаєм,        Ходить царенко, долі шукає...

Далі герой порівнюється із соколом або голубом, що літає навколо лісу і знаходить дівчину, яка ворожить. Ці гаївки належать до часу, коли князі не забирали дівчат силою, а викрадали за згодою. Подібними до образу царенка є образ Білозорчика (Білодарчика, Вілобранчика, Молоданчика), що збирається поплисти по Дунаю, щоб «шукати собі челядоньки», чи «знайти собі посестриченьку». Схожим до вище згаданих є образ Подоляночки — дівчини з гаю. У гаївці «Подоляночка» збереглися елементи «оживлення після довгого сну», ритуального вмивання і вибору подружки (цей ритуал зберігся на деяких територіях під назвою «кумування»).

Зразками лірики весняної календарної обрядовості пізнішого княжого періоду, коли весілля відбувалося за згоди батьків нареченої, є твори типу «Царівна», «Царівна і царенко»:

А в городечку царівна, царівна, А за городечком царенко, царенко.

Приступи, царенку, близенько, близенько, Поклонись царівні низенько, низенько. Приступи, царенку, ще ближче, ще ближче, Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.

Або:

—      Царівно, царівно, мостіте мости, Ладо моє, мостіте мости! —      Царенку, царенку, вже й помостили, Ладо моє, вже й помостили. —      Царівно, царівно, ми ваші гості! —      Царенко, царенко, за чим ви гості? —      Царівно, царівно, за дівчиною...

Як вказує О. Потебня, «мощення мостів є символом очікування... Мощення мостів по весні може бути спогадом про небесний міст, по якому боги сходили на землю. Тепер я думаю, що в пісні «Мостіте мости», в якій по цих мостах переходить не батько, не мати, а милий... мощення моста виражає очікування саме шлюбу, і отже, має зв'язок з уявленням неба мостом».

Тут, як і в багатьох інших, мотив мощення мостів вже переміщається зі сфери міфу і вживається як означення приготування до прийому гостей; а архаїчне звертання «Ладо» означає звернення не до язичницького божества, а до коханого (коханої). Серед княжих гаївок часто зустрічаються воєнні мотиви (твори типу «Коничок заржав, він доріженьку почув»). Ці твори весняного циклу дуже схожі на співвідносну за тематикою та періодом творення групу колядок лицарсько-дружинного та княжого періоду.

Подібними до відповідних творів зимового циклу є й військово-історичні гаївки, в яких збереглися елементи чи натяки на реальні історичні явища та події, назви міст, поселень, річок тощо. Існує багато гаївок з козацькими темами та мотивами:

Біда ж тому козакові Ніг з стримену не виймає, На сивому коникові.     Ані сіна, ні воброку, Як ніч, так день поїжджає, Лиш шабелька коло боку.

Як і в зимовому, у весняному циклі календарної обрядовості існує пласт історичних гаївок, у яких виразно проступають патріотичні мотиви, заклики до незалежності, національного усвідомлення себе як окремої нації:

Синя лента, жовті кінці,     Тримаймося, кохаймося, Тримаймося, українці! Та лихого цураймося.