Земля у рівновазі - Альберт Гор

теперішній час наші берегові води отримують 2,3 трлн. галонів побутових та 4,9 млрд. галонів промислових стічних вод щороку, більшість з яких не витримує перевірки на відповідність встановленим нормам. І при цьому ми не єдина країна, винувата у такій практиці. Річкова система Німеччини щодня несе до моря величезну кількість відходів. Більшість річок в Азії та Європі, Африці та Латинській Америці виконують роль відкритих каналізаційних систем, особливо для промислових від­ходів та стічних вод. І, як уже зазначалося, перша велика трагедія, пов'язана зі скиданням хімічних відходів у воду, трапилася у Японії в 1950-х роках у Мінамата. Спільні міжнародні зусилля були зосе­реджені на регіональних проблемах забруднення океанів, як-от Середземномор'я, Північне море та Карибський басейн.

Видаленню небезпечних відходів приділено в останні роки значну увагу, але ще багато чого треба зробити. По-перше, як ми дізнаємося, які відходи справді небезпечні, а які ні? Промислових відходів ми виробляємо більше, ніж будь-яких інших, та чи справді знаємо про них достатньо? Більшість промислових відходів розміщуються на території, власником якої є їхній виробник, нерідко поруч з об'єктом, що створює відходи. Тому сміттєзвалища та інші місця скидів, що використовуються промисловістю, часто недоступні для ока громад­ськості. Через це, а також тому, що ці компанії створюють робочі місця, їхні відходи помічають лише тоді, коли вони виходять за межі звалища з потоками ґрунтових вод або розвіюються вітром.

***

Значно важче приховувати сміттєзвалища, що використовуються для міських твердих відходів. Багато з нас виростали з думкою, що хоча кожне містечко чи велике місто і потребує звалища, завжди знайдеться діра, досить широка і досить глибока для того, аби вміс­тити усе наше сміття. Але, як і багато інших уявлень про нескінченну спроможність Землі поглинати вплив людської цивілізації, така думка також виявилася хибною. І це свідчить про другу велику зміну у продукуванні відходів: об'єм сміття тепер такий великий, що ніку­ди його помістити. У Сполучених Штатах із 20 тис. сміттєзвалищ у 1979 році понад 15 тис. уже використали свої можливості і закрилися. І хоча проблема найгостріше стоїть у старих містах, особливо на Північному Сході, фактично кожне велике місто вже опинилося або невдовзі опиниться перед нагальною необхідністю знайти нове сміттєзвалище або позбутися свого сміття якимось іншим способом.

На діючих зараз звалищах скопичилися гори сміття, що сягають велетенських пропорцій: наприклад, сміттєзвалище Фреш-Кіллз на Стейтен-Айленді отримує кожного дня 44 млн. фунтів сміття з Нью-Йорка. Згідно з даними команди дослідників часопису «Ньюсдей», воно невдовзі стане «найвищою точкою Східного узбережжя на південь від штату Мен». Незабаром воно потребуватиме дозволу від Федерального управління цивільної авіації через те, що вважа­тиметься загрозою для літаків.

Доктор В.Л.Рет'є, професор антропології в Аризонському уні­верситеті і, мабуть, провідний «сміттєзнавець» у світі, свідчив про велетенські масштаби цих сучасних сміттєзвалищ на одному із слу­хань мого підкомітету: «Коли я був аспірантом, мені казали, що найбільшим пам'ятником, будь-коли збудованим цивілізацією Ново­го Світу, був Храм Сонця, зведений у Мексиці за часів Христа, що обіймав тридцять мільйонів кубічних футів простору. Сміттєзвали­ще Дерем Роуд поблизу Сан-Франциско — це два насипи, накопичені починаючи з 1977 року лише з поверхневого бруду та міських твер­дих відходів трьох каліфорнійських міст. Я все ще пам'ятаю свій подив, коли мої студенти підрахували, що кожний насип мав об'єм сімдесят мільйонів кубічних футів, що разом рівнозначно майже п'яти Храмам Сонця. Сміттєзвалища таки є найбільшими купами сміття в історії світу».

Що лежить у цих горах? Різноманітні види паперу, переважно газетного та пакувального, займають приблизно половину простору. Ще якихось 20% складається з дворових відходів, будівельного дерева і змішаних органічних відходів, передусім їжі. (Рет'є виявив, що 15% усієї твердої їжі, купленої американцями, завершує свій шлях на сміттєзвалищах.) На решту припадає неймовірне накопи­чення усякої всячини, зокрема 10% зробленої з пластмаси, включно з такою, що розкладається під дією мікроорганізмів. (До пластмаси додають крохмаль як засіб, що підвищує апетит мікроорганізмів, які, згідно з теорією, споживаючи його, розкришать пластмасу.) Рет'є сухо зауважив, що скептично ставиться до таких претензій: «У від­ходах на наших сміттєзвалищах минулих десятиліть ми виявили кукурудзяні качани з усіма неушкодженими зернятками. Якщо мікроорганізми не хочуть їсти кукурудзяні зернятка, то сумніваюся, що вони виколупуватимуть кукурудзяний крохмаль пластмас».

Але багато органічних відходів врешті-решт розкладається, виділяючи величезну кількість метану, що загрожує вибухом і підземною пожежею на старих звалищах, які не мають належної вентиляції чи контролю. Важливіше те, що це призводить до збіль­шення в атмосфері метану. Як нам тепер відомо, зростання концен­трації метану — одна з причин того, що парниковий ефект стає таким небезпечним.

Коли існуючі сміттєзвалища закриваються, міста по усьому США відчайдушно шукають нових. А знайти їх нелегко. Наприклад, у моєму рідному штаті Теннессі найгостріше політичне питання для більшості з дев'яноста п'яти округів: де розмістити нові сміттєзва­лища або сміттєспалювальні печі. Оскільки ці проблеми зазвичай вирішувалися на місцевому рівні, вони не визнавалися державними, хоча викликали більше політичної полеміки у масштабі держави, ніж багато інших проблем. Однак тепер накопичення відходів на­стільки вийшло з-під контролю, що міста і штати почали перевозити велику їх кількість за свої межі. Дослідницька служба Конгресу оцінила, що у 1989 році за межі штатів було перевезено понад 12 млн. тонн міських твердих відходів. І хоча частина їх була перевезена тому, що деякі великі міста межують з іншими штатами, а інша тому, що існували офіційні міжштатні договори про регіональні сміттє­звалища (що може бути надійнішою альтернативою), спостерігається велетенське збільшення перевезень відходів приватними трейлерами землевласникам у бідніших місцевостях країни, готовим заробляти гроші на звалюванні сміття на своїх приватних землях.

Пам'ятаю день, коли громадяни з маленького містечка Мітчелвілл (населення — 500 осіб) в Теннессі відвідали мене, щоб поскаржитися на чотири смердючі товарні вагони з Нью-Йорка, що стояли, стікаючи відходами, під пекучим сонцем на запасній залізничній колії у їхньому містечку. «Найбільше мене турбує те, — сказав один мешканець репортерові з «Нешвілл Беннер», — що в повітрі літає стільки мікробів, вірусів і тому подібного. Коли вітер розносить їх по всьому містечку, ті маленькі мікроби не кажуть: «Ми не можемо покинути цей вагон, ви знаєте, ми маємо залишатися тут». Заступник мера Мітчелвілла Біл Роджерс сказав: «Часто можна бачити воду або якусь іншу рідину, що капає з днищ вагонів, деякі з них містять нью-йоркські відходи». Як виявилося, мер дозволив транспортній компанії «Такесі» перевезти сміття з Нью-Йорка, Нью-Джерсі та Пенсильванії на сміттєзвалище, що за тридцять п'ять миль від запасної залізничної колії з оплатою 5 доларів за вагон, тобто начебто з вигодою для міста, чий річний бюджет