Земля у рівновазі - Альберт Гор

важко буде її розв'язати. Навіть слова, які вживаємо для опису нашої поведінки, свідчать про самообман. Візьмімо для прик­ладу слово споживання, яке означає майже механічну ефективність, тобто все, що споживаємо, магічно зникає після використання. Насправді ж, коли ми щось споживаємо, воно нікуди не зникає. Воно лиш перетворюється на два різні види речей: щось «корисне» і залиишений матеріал, який називаємо відходами. Більше того, все корисне стає відходами, як тільки виходить з ужитку, а тому наше сприйняття речей, які споживаємо, має братися до уваги при вирішенні того, що є відходами, а що ні. Донедавна жодне з цих питань не здавалося дуже важливим; справді, високий темп споживання часто вважався характерною особливістю розвинутого суспільства. Однак тепер така позиція в жодному разі не може вважатися здоровою, бажаною чи прийнятною.

Проблема відходів цілком пов'язана з кризою індустріального суспільства в цілому. Так само, як наші двигуни внутрішнього зго­рання автоматизували процес, завдяки якому наші легені пере­творюють кисень на вуглекислий газ, промислове обладнання роз­ширило масштаби процесу, завдяки якому наші органи травлення перетворюють сировину (їжу) на людську енергію та ріст — і на відходи. Будучи продовженням нашого власного процесу спожи­вання, цивілізація тепер ковтає велетенську кількість дерев, вугілля, нафти, мінералів і тисячі субстанцій, взятих з місць їхнього знаход­ження, а тоді перетворює на «продукти» будь-якої форми, виду та властивостей — і на велетенські гори відходів.

Хімічна революція вибухнула у світі зі страшенною швидкістю: щорічне виробництво органічних хімікатів підскочило з 1 млн. тонн у 1930 році до 7 млн. тонн у 1950 році, 63 млн. тонн у 1970 і 500 млн. тонн у 1990 році. За теперішнього темпу обсяг світового хімічного виробництва подвоюється кожних 7-8 років. Кількість хімічних відходів, скинутих у сміттєзвалища, озера, річки та океани, при­голомшує. Тільки у Сполучених Штатах існує 650 тис. виявлених комерційних і промислових джерел небезпечних відходів; Агентство охорони довкілля (АОД) вважає, що 99% цих відходів надходить лише із 2% джерел, а 64% усіх небезпечних відходів перероблюється лише на десяти регульованих промислових комплексах. Дві третини усіх небезпечних відходів утворюються при хімічному виробництві і майже чверть — при виробництві металів та машинного облад­нання. Решта 11% розподіляються між переробкою нафти (3%) та сотнею інших видів діяльності. Як свідчить Програма з довкілля Організації Об'єднаних Націй, людство відкрило або створило понад 7 млн. хімікатів, і щороку сюди додається кілька тисяч нових. З них 80 тис. тепер перебувають у загальному вжитку, більшість виробляється способом, що також створює хімічні відходи, часто небезпечні. Хоча багато видів небезпечних хімічних відходів можна доволі просто контролювати, інші можуть бути надзвичайно небез­печними для великої кількості людей навіть у мікроскопічних дозах. На жаль, існує такий широкий спектр відходів під загальною назвою «небезпечні», що громадськість часто не знає, що ж насправді небез­печне, а що ні. Найбільше непокоїть те, що багато нових сполук у хімічних відходах ніколи не перевіряється на потенційну токсичність.

Крім того, ми тепер продукуємо величезну кількість забруднюва­чів у вигляді важких металів, як-от свинець та ртуть, і медичних відходів, включно з інфекційними. Ясна річ, найнебезпечнішими є ядерні відходи, оскільки вони високотоксичні і залишаються такими упродовж тисяч років. Справді, найсерйознішу проблему відходів, очевидно, створили федеральні промислові об'єкти, залучені до виробництва ядерної зброї. Мабуть, ці проблеми в минулому при­вертали до себе менше уваги, оскільки більшість федеральних промислових об'єктів — це щось ізольоване від суспільства. З іншо­го боку, громадськість обурилася скиданням небезпечних відходів на сміттєзвалища, оскільки численні наукові дослідження і ката­строфічні події показали, що така практика просто небезпечна. Здебільшого технологія переробки відходів відставала від техно­логії їхнього виробництва.

Небагато громад хоче віддати свою територію для скидання токсичних відходів; у проведених дослідженнях відзначається непропорційна кількість сміттєзвалищ та сховищ небезпечних відходів у місцевостях, де проживає бідне населення або етнічна меншина. Наприклад, в основному дослідженні з даної проблематики Об'єднаної Церкви Христа «Токсичні відходи та раса у Сполучених Штатах» зроблено такий висновок:

«Етнічне походження виявилося найважливішим показником з тих, що досліджувалися у зв'язку з розміщенням комерційних сховищ небезпечних відходів. В цьому виявлено послідовну систему в загаль­нонаціональному масштабі. Місцевості з найбільшим числом сховищ небезпечних відходів мали найбільше представників етнічних мен­шин. У місцевостях з двома чи більше сховищами або з одним із п'яти найбільших у країні сміттєзвалищ середній відсоток представників меншин був утричі більшим, аніж у місцевостях без них (38% проти 12%)».

Фактично це американська традиція: тривалий час відходи скида­лися на найдешевші й найменш придатні землі в районах, що оточені менш удачливими громадянами. Але обсяг створюваних небезпечних відходів тепер настільки велетенський, що вони транспортуються через усю країну власниками трейлерів, які відвозять їх куди тільки можуть. Кілька років тому дехто скидав відходи просто на дороги, відкривши вентиль унизу і поволі спускаючи їх, поки трейлери їхали сільською місцевістю. В інших випадках небезпечні відходи пере­давалися аморальним власникам трейлерів, контрольованим орга­нізованою злочинною групою, яка серед ночі скидала відходи обабіч дороги або в річку. Існують деякі свідчення того, що у вирішенні цих аспектів проблеми нами досягнуто певного прогресу.

Проте небезпека, перед якою ми постали внаслідок хибної прак­тики перевезень відходів, — ніщо у порівнянні з тим, що відбувається у більшості старіших міст Америки під час сильного дощу: величез­на маса не перероблених стічних вод опиняється у найближчій річці, струмку чи озері. Відтоді як були збудовані так звані каналізаційні труби для відводу дощової води, що були під'єднані до каналіза­ційної системи (до того як спільні труби досягнуть переробного підприємства), загальний обсяг води в каналізації під час сильних дощів є таким, що переробне підприємство переповнилося б, якби воно не відкривало шлюзи, забувши про переробку неочищених стічних вод, і просто не скидало їх прямо до найближчої водойми. Дозвіл на таку практику триватиме ще невизначений час, оскільки місцеві чиновники по всій країні переконали Конгрес, що витрати на відокремлення каналізаційних стоків, що несуть людські відходи, від стоків, що несуть дощову воду, перевищуватимуть шкоду від отруєння рік та океанів. Але для обчислення шкоди від щораз більшого забруднення не було зроблено нічого. Чи не тому, що Конгрес і нинішнє покоління виборців, мабуть, вважає, що така практика прийнятна, оскільки витрати на належну переробку відхо­дів ляжуть на нас, а більша частина шкоди від забруднення довкілля припаде нашим дітям і внукам?

Хоча федеральний закон ставить собі за мету заборону викиду міських стічних вод і промислових відходів в океани у 1991 році, очевидно, що дедалі більші обсяги відходів і величезні витрати на заходи, необхідні для захисту океанів від скидання відходів, роблять цю дату до смішного недоречною. На