Земля у рівновазі - Альберт Гор

спричинював рак у фермерів. Обидва сорти заплановані для польового випробування влітку 1991 року. Проблема ускладнюється тим, що два урядових агентства США рекламують цей напрямок. Міністерство сільського госпо­дарства проголосило опірні до гербіцидів рослини пріоритетним напрямком наукових досліджень і активно підтримує польові випробування картоплі, опірної до броноксинілу та 2,4—D. І Служба лісів США заохочує застосування опірності до гербіцидів у лісових господарствах і тим самим розширює ринок для цих токсичних хімікатів.

У таких розробках викликає занепокоєння не сам факт залучення багатонаціональних хімічних компаній. Вони мають управлінську кваліфікацію; ресурси та глобальні можливості, що могли б бути корисні у вирішенні деяких стратегічних проблем світової про­довольчої системи. Однак стратегії, обрані деякими компаніями, відображають уявлення про те, що ми начебто досить розумні, аби спрямувати в потрібний бік еволюційний розвиток важливих рослин і досягти значних короткострокових вигод, без сплати значної дов­гострокової ціни.

Але ми не настільки розумні і ніколи такими не були. Справді, сіль­ське господарство все ще тривожать Фаустові оборудки, зроблені в період запровадження ще старих технологій, значно менш витон­чених, аніж сучасна генна інженерія. Візьмімо, наприклад, пести­циди: вони не лише вбивають шкідників, а й багато корисних комах, часто руйнуючи природну екосистему і таким чином більше шко­дячи, аніж допомагаючи. Еколог Еморі Ловінз розповідає особли­во тривожну історію про те, як в Індонезії для знищення москітів, що розповсюджували малярію, використовувався потужний пестицид; його розпилення також вбивало крихітних ос, що контролювали популяцію комах у солом'яних стріхах будинків. Невдовзі всі стріхи провалилися. Водночас пестицидом також було отруєно тисячі котів, а після того, як вони поздихали, розрослася популяція щурів, що, у свою чергу, викликало епідемію бубонної чуми.

Та навіть якщо немає катастрофічних побічних наслідків, шкід­ники часто швидко виробляють імунітет і спонукають фермерів засто­совувати більші і смертоносніші дози пестициду. А дощові стоки з полів несуть осадок у ґрунтові води, у поверхневі потоки, птахам та рибі. Ці небезпеки — не новина. Епохальна книга Рейчел Карсон «Silent Spring» у 1962 році красномовно застерігала Америку та світ про небезпеку від пестицидів для перелітних птахів та інших складових природного довкілля. Та за даними Національного союзу проти зловживань пестицидами, сьогодні ми виробляємо пестициди із швидкістю у тринадцять тисяч разів більшою, ніж тоді, коли була опублікована «Silent Spring»

Чи справді нам потрібна вся ця отрута? На основі одного з най-масштабніших наукових досліджень, проведеного Корнельським університетом, у 1991 році зроблено висновок, що фермери, які застосовували природну альтернативу хімічній боротьбі зі шкід­никами (як-от комплексна боротьба зі шкідниками та сівозміни), могли відмовитися від багатьох пестицидів та гербіцидів без най­меншого зниження врожаїв і без суттєвого підвищення цін на харчі. Крім того, згідно з цим дослідженням, щодо тих пестицидів, для яких ще не знайдено заміни, обсяг застосовуваних хімікатів у більшості випадків беззастережно може бути урізаний наполовину.

Крім пестицидів, деякі фермери, що вирощують худобу, зазвичай використовують гормони та антибіотики. На слуханнях Конгресу, де я головував, проведених у 1984 році для розгляду цієї проблеми, ми довідалися про дивовижний факт: 45% усіх антибіотиків, застосо­вуваних у США, в малих дозах дають худобі — не тому, що фермери турбуються, аби її не уразили бактерії, а тому, що субтерапевтичні дози антибіотиків, додані до кормів, сприяють швидшому темпу її росту (з досі не цілком зрозумілих причин). Проте знову-таки дово­диться за це платити: мікроби, що регулярно і постійно бомбарду­ються невеликими дозами антибіотиків, виробляють для себе дуже міцний захист. А антибіотики, що приносять свіжі гроші при від­годовуванні худоби, є точнісінько такими ж антибіотиками, які лікарі використовують для порятунку людей від мікробів. Мікроби майже ніколи не споживаються разом з м'ясом худоби, бо звичайне приготування їжі їх вбиває. Але існують шляхи (біологи називають їх носіями інфекції), по яких деякі бактерії, що мають підвищену опірність до поширених антибіотиків, переносяться, щоб напасти на людину. (Сальмонела, наприклад, це бактерія, що виживає і в худобі, і в людині.) Крім того, навіть бактерії, що не мігрують між худобою та людиною, можуть у деяких випадках передавати специ­фічні гени, які через «плазміду» передають опірність до антибіотиків іншим видам бактерій. І деякі з них, як вважається, становлять щораз більшу загрозу для людей.

Добрива також вимагають, щоб ми зважилися на важке рішення. Нещодавні дослідження показали, що поширене застосування азотного добрива може стимулювати гіпоксію і спричинити вироблення ґрунтом надлишку метану та двоокису азоту. Виявляється, що концентрація метану та двоокису азоту зростає й обидва гази тепер відповідають за більше ніж 20% глобального потепління; хоча існують інші джерела обох газів, застосування азотного добрива вважається тепер однією з основних причин зростання їхнього виділення. Добрива також впливають на генетичне розмаїття: стираючи відмінності у локальних довкіллях та типах ґрунтів, сьогоднішні потужні добрива тим самим нівелюють різноманітність сортів культур. Отож, хоча високі врожаї, звичайно, бажані, навіть начебто легке втручання вимагатиме від нас плати, якої ми ще не усвідомили.

Сучасні методи вирощування рослин — не єдине джерело зло­вживань у глобальній продовольчій системі. Надмірне випасання худоби на пасовищах й заготівля дров для приготування їжі зрос­таючій кількості населення — одні з головних причин природної деградації. Генна інженерія тварин ще не розвинута настільки, як у сфері рослин, проте починає викликати таке ж занепокоєння, як і використання гормонів у тваринництві.

Особливо тривожать щораз більше даних про те, що ми тепер вичерпуємо чимало найважливіших у світі місць вилову риби: від 1950 року загальний щорічний обсяг вилову риби у світі зріс на 500% і тепер, як припускають, на більшості територій перевищує темп її поповнення. І все більша кількість цінних їстівних видів цілковито зникає. Використання тридцятип'ятимильних густих дриф­терних сітей для спустошення океанів нещодавно — і слушно — викликало потужний громадський протест, але навіть без дрифтерних сітей риболовецькі флотилії по всьому світу здійснюють суцільний штурм живності океанів. Згідно з твердженням авторитетного фахів­ця у галузі рибальства в Каліфорнії Д'юен Гарет, нові технології не залишають рибі шансів: «Фактично кожен вид має свої Фермопіли вузьку смужку океану, якою він мігрує, або де завжди нереститься, але за допомогою сучасних гідролокаторів та літаків-спостерігачів їх усіх виявляють і немилосердно виловлюють, не дбаючи про майбутнє». Мене особливо часто тривожать супутникові знімки океану на схід від Нової Зеландії, зроблені уночі, які показують намисто вогнів на потужній течії, що несеться через Протоку Кука, відділяючи Північний острів від Південного. Швидка течія несе дивовижну кількість риби та кальмарів, а її крутежі видно вночі завдяки тому, що судна азіатських риболовецьких флотилій пере­слідують рибу настільки точно, що самі вогні повторюють вигини течії.

Забезпечення продовольством населення Землі може також зазнати шкоди від інших стратегічних