Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

У той же час преставився Іванко Юрійович, місяця лютого у двадцять і четвертий [день], в ніч на понеділок масляної неділі. А на другий день приїхали до нього два брати, Борис і Гліб, і вчинили плач великий. А тоді, опрятавши тіло його, пішли вони з ним у Суздаль, до отця, з жалóбою.

А Святослав [Ольгович] вернувся, І пішов уверх Оки, і, прийшовши, став на усті [ріки] Поротви в городі Лобинську. І тут прислав до нього Юрій [посла], утішаючи, І сказав: «Ти не тужи за сином моїм. Якщо того бог одібрав, то я тобі другого сина пришлю». І прислав [йому] Юрій дари многі, паволокою і хутром, і жоні його [Катерині], і дружину його одарив вéлико.

У РІК 6655 [1147].Пішов Юрій пустошити Новгородську волость, і, прийшовши, взяв [город] Новий Торг і Мсту всю взяв[129]. А до Святослава приславши [посла], Юрій повелів йому Смоленську волость пустошити.

І, пішовши, Святослав захопив людей голядь у верхів'ї [ріки] Поротви, і таким чином набрала здобичі дружина Святославова. І, приславши [посла], Юрій сказав [йому]: «Прийди до мене, брате, в Москву».

І Святослав поїхав до нього з дитям своїм Олегом [і] з невеликою дружиною. Він узяв із собою Володимира Святославича, а Олег поїхав попереду до Юрія і дав йому пардуса[130].

І приїхав по нім отець його Святослав, і так люб’язно вони обоє цілувалися, [вітаючись], у день п’ятниці, на Похвалу святої богородиці[131], і так були раді.

А на другий день звелів Юрій справити пишний обід і вчинив честь велику їм. І дав він Святославу дари многі, з любов’ю, і синові його Олегові, і Володимиру Святославичу, і мужів Святославових обдарував і тоді одпустив їх. І обіцявся Юрій сина [Гліба] послати до нього, і так він і зробив.

Святослав же звідти вернувся до Лобинська, а відтіля пішов до [города] Неринська і, перейшовши Оку, став. А було [це] к Великодню, на вербну неділю. І тоді преставився поважний старець Петро Ілліч, — який був отця його мужем, — бо вже од старості не міг він навіть на коня всісти. Було йому дев’яносто літ.

У той же рік поставив Ізяслав [Мстиславич] митрополитом Клима Смолятича, русина[132], вивівши [його] з [города] Заруба, — а був він чорноризець, і схимник, і був книжник і філософ такий, якого ж у Руській землі не було, — тому що сказав чернігівський єпископ: «Я довідався, що єпископам, зійшовшись, належить митрополита поставити».

Отож зійшлися чернігівський єпископ Онофрій, білгородський єпископ Феодор, переяславський єпископ Євфимій, юр'євський єпископ Деміан, володимирський Феодор. Новгородський Нифонт [і] смоленський Мануїл сказали: «Нема того в законі, щоб ставити єпископам митрополита без патріарха. Лише патріарх ставить митрополита. І ми оба не поклонимося тобі, ні служитимемо з тобою, бо не взяв ти єси благословення [ні] в святій Софії, ні од патріарха. Якщо ж ти се здійсниш — дістанеш благословення од патріарха, — то тоді ми тобі поклонимося. Ми оба взяли од Михаїла од митрополита рукописання, що не належить нам без митрополита у святій Софії служити». Він же, Онофрій таки чернігівський, тяжко сердячись на них за це, сказав: «Я довідався, належить нам поставити, бо голова в нас є святого Климента[133]. Адже ставлять греки рукою святого Іоанна». І тоді, обдумавши, єпископи головою[134] святого Климента поставили його,[Клима], митрополитом[135].

Святослав же [Ольгович], прийшовши, став коло [города] Неринська. І тоді прийшли до нього посли із Половців, од вуїв його, [Тюнрака Осулуковича і брата його Камоси], — з Василем половчином шістдесят чоловік було прислано, — так кажучи: «Ми питаємо про здоров’я твоє. А коли ти нам звелиш до себе із силою прийти?»

У той же час прибігли [до Святослава] із Русі отроки і розповіли йому, [що] Володимир [Давидович] — у Чернігові, а Ізяслав [Давидович] — у Стародубі. Святослав тоді прийшов до [города] Дідославля, і тут прибули до нього інші половці, Токсобичі. І приставив він до них [воєводу] Судимира Кучебича і [воєводу] Горіна, і послав їх на смольнян. І спустошили вони верхів’я [ріки] Угри.

У той