Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

же час повтікали посадники Володимирові й Ізяславові з Вятичів, і з Брянська, і з Мценська, і з Облова. І звідти, [з Дідославля], пішов [Святослав]до[города] Дев’ягорська, пішов, зайнявши всі Вятичі, і Брянськ, і до [города] Воробійні [він забрав] Подесення, [городи] Домагощ і Мценськ.

У той же час прийшли до нього, [Святослава], бродники і половців прийшло до нього багато [од] вуїв його, [Тюнрака і Камоси Осулуковичів].

У той же час Ізяслав Давидович із Новгорода- [Сіверського] пішов [до] Чернігова.

Печать Ізяслава-Пантелеймона Мстиславича або Мстислава-Федора Ізяславича.

У той же час прийшов Юрійович Гліб до Святослава [в] Дев’ягорськ. І звідти пішли вони до Мценська з [Олегом] Святославичем, і з Юрійовичем [Глібом], і з половцями. І тоді, давши їм, [половцям], дари многі, [Святослав] пішов до города Крома на Ізяславича [Мстислава]. Та в [городі] Спаші догнали його посли од Володимира Давидовича і од [Святослава] Всеволодовича, кажучи: «Ти не май на нас жалоби за те, а будемо всі, як один муж. І не спом’яни лиходійств наших, а хреста нам цілуй і отчину свою візьми. А що ми взяли єсмо твойого, то те тобі ми повернемо». І цілували вони хреста, і не додержали [цілування].

Того ж року послав Володимир [Давидович] Ізяслава Давидовича з Чернігова [з] послами до Ізяслава, князя київського, кажучи: «Брате! Осе зайняв Ольгович Святослав волость мою, Вятичі. Підімо на нього обидва. Якщо ми його проженемо, то підемо оба на Юріїв Суздаль. Ми з ним або мир учинимо, або будемо з ним битися». Ізяслав, отож, Мстиславич надумав з обома Давидовичами і з Всеволодовичем Святославом піти на Юрія і на Святослава [Ольговича].

Тоді ж Всеволодович Святослав держав, [діставши] в Ізяслава, Божський, і Межибоже, [і] Котельницю, а всіх — п’ять городів. І приїхав він до Ізяслава,і почав у нього проситися, кажучи: «Отче! Пусти мене до Чернігова попереду, там добро моє все. У братів моїх обох, у Володимира і в Ізяслава, хочу я волості просити». І він сказав: «Сину! Так тобі й гаразд. Ти готов, будь попереду. Іди, збирайся ж у путь». І пішов Святослав до Чернігова.

І, порадившись[136], князі чернігівські послали [послів] до Ізяслава, велячи йому піти і кажучи: «Земля наша погибає, а ти не хочеш піти». Ізяслав тоді скликав бояр своїх і всю дружину свою, киян, і сказав їм: «Осе надумав я з братами своїми, з Володимиром і з Ізяславом Давидовичами, і з Всеволодовичем Святославом: хочемо ми піти на Юрія, на стрия свойого, і на Святослава до Суздаля, тому що прийняв він ворога мойого Святослава Ольговича. А брат Ростислав там із нами з’єднається, він має прийти до мене зі смольнянами і з новгородцями».

Кияни ж, почувши [це], сказали: «Княже! Не ходи з Ростиславом на стрия свойого. Ліпше з ним уладься. Ольговичам[137]віри не йми і не ходи з ними в похід». Та Ізяслав сказав їм: «Вони цілували мені хреста, і думу я з ними думав, тож ніяк сього походу я не маю наміру одмінити. Так що ви збирайтеся». Кияни ж сказали: «Княже! Ти на нас не гнівайся. Не можемо ми на Володимирове плем’я[138]руки зняти. Коли ж [на] Ольговичів — то хоч і з дітьми». Ізяслав тоді сказав їм: «А той добрий, хто за мною піде». І, це сказавши, зібрав він багато воїв і пішов.

Рушив же він на [ріку] Альту[139], а звідти пішов до [города] Княжатина[140], а од Княжатина пішовши, став коло [города] Русотини полками своїми і звідтіля послав [воєводу] Уліба до Чернігова[141]. А брата свого Володимира він зоставив у Києві.

Уліб же, ввійшовши в Чернігів, довідався, що цілували хреста Володимир [та] Ізяслав Давидовичі і Святослав Всеволодович Святославу Ольговичу, маючи намір убити підступом Ізяслава. Це ж почувши, Уліб прибіг до князя свого Ізяслава і сказав йому, що відступили од нього князі чернігівські і цілували проти нього хреста. Прийшла також йому вість од приятелів із Чернігова: «Княже! Не ходи відтіля нікуди! Вони ведуть тебе обманом, хотять тебе вбити або схопити за Ігоря[142]. Адже вони й хреста цілували Святославу Ольговичу. Після сього вони послали до Юрія з хрестом, проти нього ж з тобою нарадившись».

Господарча яма на городищі Княжатина. Фото 1979 р.

Ізяслав же, це почувши, вернувся назад [до Княжатина],і послав послів своїх у Чернігів до Володимира і до брата його Ізяслава, і сказав їм: «Ми ото замислили єсмо похід великий і хреста єсмо цілували. А се єсть присяга дідів наших, [і] отців наших. Так засвідчімо ж іще, що в сьому поході [нам] ні свар [не] мати, ні обману ж ніякого, ні підступу[143], а