Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

тягарем, особливо нестерпно було тим, хто покинув в Україні сім'ю:

Лишив тата, лишив маму й молоду дівчину, А сам пішов в Америку — мало не загинув. Лишив жінку, лишив діти, лишив рідну мати, А сам пішов в Америку свій вік марнувати...

Одна з проблем еміґрації — сотні зруйнованих сімей:

Канадо, Канадо, яка ж ти зрадлива! Не одногось мужа с женов розлучила. Розлучила мужа та й дрібненькі діти. Гірко ж мені в Канаді довго тут сидіти.

Найгіршим було те, що, потрапивши до Америки, еміґранти усвідомлювали проблематичність повернення додому. Тому на відміну від заробітчанських пісень (заробітчани за певний час повертались додому, потім знову йшли на заробітки і знову повертались), тут туга за домом і мотив самотності переплітається з мотивом безнадії на повернення. Поширеним образом цього мотиву є море чи океан, що відділяє еміґранта від рідної домівки і рідної землі. Тяжка виснажлива багатоденна подорож до Америки морем, «на шипі» (від англ. ship — корабель),де люди жили в антисанітарних умовах.вми-рали, не витримуючи морської хвороби у час штормів і т. п., була першою перешкодою для повернення. Остаточне розорення, особливо під час страйків на шахтах, запроваджуваних американськими робітниками, зовсім закривало шлях додому. Тоді особливо гостро відчувалося бажання повернутись, почути ще раз рідну мову, прагнення бути хоча б похованим на рідній землі:

Я в чужині загибаю,                    Звідти легше вітер віє,

Марно життя йде,                       Де родинний край.

За родиною глядаю.                    Там інакше вечоріє,

Аде ж вона, де?                          Там то серцю рай.

Ох ти, Боже милостивий,              То ж м'я серце туди тягне.

Верни м'я домів,                          Тут і сну нема.

Хоч почую ще раз милий              Поки серце там не лягне.

Звук родинних слів.                     Не усхне сльоза.

Ще одна поширена тема — листування з рідними. Ліричний герой еміґрантських пісень пише лист додому, виливаючи свою тугу і жаль, а потім довго чекає вісточки від рідних:

Сяду коло стола, та й стану думати             Піду я над море, над тихую воду.

Буду до родини дрібний лист писати.           Буду я чекати лист од свого роду.

Писав же я той лист півтори                      Не одна рибочка через море плила,

години,                                                  Жодної-м не видів, щоб листи

Заніс-єм на пошту до своей родини.           носила.

(цікавою тут є трансформація мотиву перенесення звістки пташками в уявне перенесення звістки рибами). Ця тема споріднює емігрантські пісні з іншими групами соціально-побутової лірики (козацькими, солдатськими); мотив шляху через море робить їх подібними до пісень часів турецької неволі, в яких козак посилає вісточку додому через море вітром чи пташкою, або сам хоче перетворитись на птаха, щоб полетіти додому, зустрітись із рідними.

Внаслідок процесів асиміляції українського населення з мовним та культурним середовищем країн поселення (особливо в другому і наступних поколіннях переселенців) емігрантський фольклор втратив своє первісне значення і практично не побутує в народі.

Тюремно-каторжанські пісні

Майже водночас із еміграцією українців на захід відбувалась інша еміграція — на схід. Вона мала принципово інші причини — політичні, і носила насильницький характер. Масове примусове виселення українців з етнічних земель у Сибір, північні та східні регіони Росії на заслання та тюрми породило в українському фольклорі тюремно-каторжанські пісні. Власне це було продовженням розвитку жанрового різновиду лірики, започаткованого ще у 17—18 ст. (мається на увазі пісні про тюремне життя ватажків гайдамацько-опришківських рухів, їхню втечу з каторги і т. п.). Політичні утиски і переслідування національно свідомих українців з боку уряду царської Росії, а пізніше масові арешти 20 ст. спричинили нову хвилю розвитку тюремно-політичних (в'язнично-таборових) пісень.

Оскільки заслані на каторгу політв'язні представляли в основному інтелігенцію, то ці пісні споріднені з авторською творчістю. Серед них побутували й покладені на музику тексти поезій П. Грабовського, І. Франка, але є й анонімні твори. Вони істотно відрізняються від поширених у російському фольклорі тюремних пісень, створених у криміногенному середовищі бандитським жаргоном, де відверто з сарказмом злочинці вихваляються у скоєних злочинах, згадують при-вольне життя на свободі і погрожують помститися винуватцям їхнього ув'язнення (таких пісень українською мовою взагалі нема). Тюремні пісні в українському фольклорі є групою суспільно-побутової лірики, в якій окрім описів важкої тюремної недолі, каторжної праці, нелюдських знущань, домінують виразні патріотичні мотиви. Туга за домівкою, віддаленість від рідної землі переплітається з мотивом розлуки з побратимами, звучать звертання до молодих борців продовжити розпочату спільну справу. Ці пісні побутували не лише серед в'язнів, а й серед національно свідомих людей на волі (звичайно, приховано).

Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.

Нова радянська дійсність витворила ще одну групу суспільно-побутової лірики — колгоспні пісні. Насаджувана радянська ідеологія відобразилась у фольклорі в темах прославлення колективізації, електрифікації села, оспівання праці на благо радянської батьківщини. У цих піснях провідні мотиви трудових буднів:

У колгоспах і радгоспах, в лісосіці й шахті — Всюди наші славні люди на трудовій вахті...;

соцзмагання: Ми в роботі на гербів будемо рівнятись, За високі урожаї будемо змагатись;

п'ятирічок: Збиралися лісоруби в глибокі затоки.