Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

—      Ой годі вам, препогані хлопи, до церкви ходити, — Ідіть на свого вельможного пана роботу робити! Ой годі вам, хлопи, до Бога молитву зсилати, — Ідіть свойому вельможному пану садочки копати...

У них також звучать мотиви зубожіння селян, трагедії їх безвихідного становища. Тут знайшли відображення і мотиви протесту проти кріпацтва, що виявились у різних формах, зокрема втечі на Запоріжжя, у вільні південні степи на Бессарабію, у збройних виступах проти поневолювачів. Кріпаки, яким вдавалося втекти, приставали до загонів опришків та гайдамаків:

Ой ходімо, пане-брате, та за круті гори.  Нехай тута виводяться круки та ворони! Ой ходімо, пане-брате, в степ та в гайдамаки,  — Та дамося, пане-брате, добре панам взнаки!

Тому дехто з дослідників, крім історичних пісень про Довбуша, Кармалюка, про повстання в селах та ін., виділяє тематичні цикли суспільно-побутових опришківських та гайдамацьких пісень, куди відносить ліричні твори про безіменних народних героїв, життя, побут месників (що жили в лісах далеко від дому, ховались від переслідувачів, гинули в сутичках з владою). Основними темами та мотивами вони нагадують козацькі пісні.

Скасування кріпацтва 1861 р. позначилось в усній народній творчості циклом пісень, в яких картини панщини (недавнього минулого, про яке ще не встигли забути) поєднуються з уявними саркастичними картинами безпорадності панів, які, опинившись без кріпаків, самі мали працювати в полі:

Ой летіла зозуленька, стала говорити: — Не будете, мужики, панщини робити! Ой пішов же пан старий стосиків рубати, А за ним стара пані стосики в'язати. Ой перейшла стара пані від стоса до стоса, Погубила черевики, йде додому боса. Ой пішла стара пані пшениченьку жати, А за нею паничі снопики в'язати.

В інших піснях змальовується, як пани плачуть за панщиною, уклінно просять людей іти до них працювати, обіцяють добре заплатити.

Бурлацькі пісні

У період Руїни, особливо після скасування кріпацтва 1861 p., з'явилась ще одна суспільна верства — бурлаки. Переважно це були люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялись по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття. Частково це були колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади, каторги чи заслання, втікали до окраїн України — доходили до Молдавії, Криму, Дону. Бурлаками ставали також колишні селяни, що не змирилися з умовами життя у кріпацтві, а тому покинули свої домівки, рідних і втекли від поміщиків; а також ті, що рятувались від насильницького віддання до війська. Тобто бурлаками називали людей, які, не маючи притулку, з тих чи інших причин поневірялися, шукаючи заробітку для прожиття. їх не слід ототожнювати з бурлаками в Росії, де так називали робітників, що до розвитку пароплавства пересували річкові судна за допомогою линви чи весел. В Україні слово «бурлака» має інше, більш узагальнене значення — бездомна самотня людина, як правило, неодружена, або яка з певних причин покинула сім'ю.

Бурлацькі пісні неоднорідні за тематикою та поетикою, бо різняться й своїм походженням. Найбільшу групу становлять пісні про життя втікачів від кріпаччини. Образною структурою вони уподібнюються до кріпацьких пісень. Основні їх мотиви — тяжка праця, поневіряння на чужині, мізерність тимчасових заробітків, злидні, нарікання на злу долю:

Нема горя так нікому, Аж піт очі заливає,

Як бурлаці молодому...         А хазяїн його лає,

... Що бурлака гірко робить,         А хазяйка дорікає...

Бурлака виконував важку роботу, за яку мало платили, йому часто доводилося жити у нелюдських умовах, проте він був вільний, ні від кого не залежний, міг переходити з місця на місце (що категорично заборонялось кріпакам). Тому в бурлацьких піснях звучить мотив волі, що протиставляється підневільному становищу кріпаків; з'являється образ безмежного степу, подекуди зустрічаються картини бурлацьких гулянь:

Ой гук, мамцю, гук,         Веселая тая уличенька,

Там, де бурлаки п'ють.          Ой де вони йдуть...

Однак і в цих піснях немає атмосфери безтурботності життя, справжньої волі. Усі бурлацькі пісні пройняті сумними настроями, породженими тугою за рідним домом, бажанням знайти притулок, не мандруючи світом, бо хоч «степ веселий, край далекий», та «ніде прожити». Ліричного героя цих пісень турбують тривожні думки про його осиротілу родину, спогади минулого, невпевненість у майбутньому. Він подумки розмовляє зі своїми рідними, скаржиться матері, батькові, дружині на свою нелегку долю. Великою тугою пройняті думки бурлаки, який знає, що родина цурається його, бездольного:

..Да сидить бурлак на чужині,      Далеко від себе,

Та сорочку латає.                       Ой чую я через люди —

Сам до себе розмовляє:                      Цураються мене...

Десь родину має.                             («Та летить орел понад морем»)

Да ой маю родиночку

Тут картини нелегкого побуту, важкої праці ще більше затьмарюються душевним конфліктом, пісня набуває рис елегійності.

Кульмінацією розвитку мотивів бурлацьких пісень є драматизовані, глибоко трагічні картини смерті бурлака на чужині, далеко від дому. У них