Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Виконають п'ятирічку за чотири роки.

Навіть у тему кохання вплітаються реалії радянської дійсності:

Звила я віночок з колгоспного проса, Мене хлопці люблять — я чорноволоса. Як би мене, мамко, хлопці не любили, Коли мою ланку в газеті хвалили.

Подекуди колгоспна лексика настільки пронизує ці пісні, що вони набирають пародійного звучання:

Кажуть люди, кажуть,  Чуєш, чорнобрива,    Беруть мене хлопці

Що я файна дівка,        Ти поправді файна.     Першою у танці,

Аяв нашім селі, гоя-гой! Будеш пасувати, гоя-гой! Бо я у колгоспі, гоя-гой!

Краща бригадирка!     До мого комбайна!      Перша на ділянці!

Але крім відображення планомірно впроваджуваної радянською ідеологією пропаганди, в українському фольклорі є ряд народних сатиричних співанок про колгоспну дійсність, якою її бачили селяни:

чи про тодішні побутові умови:

Подібною до колгоспної є пісенність будзагонів про трудові будні на радянських новобудовах (Дніпрогес, БАМ та ін.). Такі тексти не закорінені у народній традиції, у багатьох випадках створені штучно на вимогу часу (точніше, пануючої ідеології). Тому вони не набувають поширення і невдовзі зовсім зникають з побутування.

Серед сучаних явищ в усній творчості можна помітити тенденцію виникнення студентських пісень (з усіма атрибутами студентського життя, вкрапленнями студентського жаргону). Досить чітко окресленою є й група туристських пісень, що творяться у середовищі українських бардів (яких можна умовно вважати модифікованим типом народних співців), а потім побутують анонімно, як народні. Можна виділити й групу скаутських пісень, зокрема пластунських, які мають усі ознаки народних. Однак ці групи суспільної лірики фольклористичною наукою на даний час не досліджуються.

Отже, суспільно-побутова пісенність, яка виникла у 15—16 ст., продовжила розвиток жанру ліричної пісні на основі давнішої календарної та родино-обрядової творчості. Кожна із суспільних груп творила пісні, породжені явищами свого соціального середовища, а тому цей жанровий різновид народної творчості є художнім осмисленням історії, життя і побуту в різні епохи різними верствами населення. Оскільки теми і проблеми, заторкнуті в них, не стосувалися широкого загалу, вони не набули масового побутування, а тому й не поширені такою мірою, як родинно-побутова лірика. Поетика суспільно-побутових пісень не відрізняється від поетики інших ліричних пісень.

Танкові пісні — це веселі жартівливі чи ліричного характеру співанки до танцю. Вони сягають корінням давніх часів. Подібний синкретизм тексту, мелодії і танцювальних рухів властивий здебільшого найдавнішому пластові народної творчості. Ґенетично танкові пісні, очевидно, пов'язані з календарно-обрядовою лірикою, яка супроводжувала магічні танцювальні дії і ритуали. Особливо близькі вони до веснянок, серед яких є чимало жартівливих зі звертаннями дівчат до хлопців і навпаки. Термін «танкові пісні» об'єднує ряд жанрових різновидів, які виділяються не на основі змісту чи характеру, а у залежності від ритмічної форми.

Найпоширеніший жанр — коломийка. Період його виникнення до кінця не з'ясовано, але ряд учених, у тому числі один з найактивніших дослідників і збирачів жанру В. Гнатюк, вважають, що це щонайменше початок 18 ст. Вчений також наголошує на тому, що коломийку слід вважати «зовсім самостійним витвором народного генія, паралельним до інших самостійних родів народної поезії. Подекуди можна їх ставити навіть вище; ми знаємо, що деякі пісні, особливо обрядові, прив'язані тісно тільки до певних проявів народного життя; ... коломийка натомість огортає собою всі прояви життя чоловіка у всіх порах; ... звідти в ній висловлене і радість і горе, і утіха і жаль; звідти вона дихає і повагою і жартом; звідти в ній і гумор і сатира і іронія і т. ін.».

Серед дослідників нема одностайності щодо походження назви «коломийка», існують різні гіпотези. Дехто пов'язує її з назвою міста Коломия, вважаючи, що назва танцю виникла за аналогією до польського «краков'яка» (похідне від міста Кракова). Інші етимологію терміна виводять від назви річки Коломийки, біля якої жителі називались «коломієць», «коломитка», «коломиточка».

Інша точка зору побудована на основі спорідненості назв подібних танців різних слов'янських народів: словацького «коломайка», сербського «коло», болгарського «хоро». Усі вони похідні від слова «коло» — основного компонента багатьох народних танців. У колі танцювалися ритуальні обрядові танці, їх виконання супроводжувалося співом і ритуальними рухами. Виходячи з такої етимології назви, жанр коломийки є одним з найдавніших танкових жанрів, витоки якого сягають далекої давнини.

Коломийка — це дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із типовим віршовим розміром і паралельним жіночим римуванням. Структура коломийкової строфи — два 14-складові рядки із паузою після четвертого складу і цезурою після восьмого складу, що утворюють типову побудову вірша — 4+4+6:

Ой дрібонька І коломийка / дрібонька, дрібонька Одна мила, / друга люба, / третя солодонька.

Нерідко зустрічається внутрішнє римування:

Співаночки складаночки, я вас не складала Складали вас парубочки. а я переймала. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та годна робити.

Ф. Колесса вказує, що є модифікації коломийкового розміру, на зразок схеми 4+3+6 чи 3+3+6:

Ой піду я I на майдан / та й витну осику, Та й виплету / личаки, / піду на музику. Не тепер, І не тепер / на гриби ходити: Восени, І восени, І