Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Мисливець вийшов із хати й знову пішов до загороди, де валявся нещасний Мікі. Дюран заговорив до пса, зазираючи крізь ґрати:
— Гей, BÊTE, — покликав він. — Вона не хоче тебе продавати. Вирішила залишити в себе, бо ти заступився за неї і вбив MON AMI[43] Жака Ле Бо. Доведеться мені забрати тебе інакше. Скоро на небі зійде місяць, тоді я прив’яжу до палиці мотузку й накину зашморг тобі на шию. Трохи придушу тебе дуже швидко, щоб вона не почула, а загороду залишу прочиненою. Хто ж тоді знатиме, куди ти подівся? Будеш битися за мене у Форт-О’Ґод. MON DIEU! Як ти битимешся! Присягаюся, навіть привид Жака Ле Бо прийде подивитися на твій бій.
Дюран пішов до запряжених двома псами саней, які лишив на узліссі. Він чекав, коли зійде місяць.
Мікі не ворушився. Вікно хатини засвітилося. Пес вичікувально втупився в нього поглядом і знову тихо заскавчав. Увесь його світ був за тим вікном. Жінка й дитина змусили його забути всі інші бажання — він тільки хотів бути з ними.
Тим часом Нанет у хатині думала про пса і… Дюрана. Знову і знову прокручувала вона в голові слова мисливця: «ТИ Ж ХОЧЕШ ПОЗБУТИСЯ ПСА». Так сказав би будь-хто з лісових мешканців, якби почув її історію, навіть LE FACTEUR. ВОНА МАЄ ХОТІТИ ПОЗБУТИСЯ ПСА! А чому? Тому що він загриз Жака Ле Бо й захистив її? Тому що звільнив її від тирана? Тому що Бог тієї страшної миті підштовхнув пса втрутитися, щоб у маленької Нанет життя склалося ліпше, ніж у великої, і щоб дівчинка росла зі сміхом на устах, а не зі сльозами на очах? Раптом Нанет відчула, що так воно і сталося, і в неї шалено закалатало серце. Так і є, це все Він — LE BON DIEU![44] Хтось може сумніватися, та вона знає напевно. Вона пригадала все, що Ле Бо розповідав про дикого пса: як той обкрадав капкани, як несамовито боровся з бійцівським псом і як зрештою став бранцем. У голові Нанет знову й знову лунала фраза, яку кинув якось чоловік: «Він — диявол, але не вовчого роду. NON, колись давно в нього був добрий господар».
ДОБРИЙ ГОСПОДАР!
Нанет схвильовано обдумувала все. Давним-давно в песика був господар із добрим серцем. Бранець Ле Бо був веселим цуценям, точнісінько як колись вона — безтурботним дівчам, яке раділо запашним квітам і співочим птахам. Жінка намагалася уявити собі пса щеням.
Та звідки їй було знати, як худорлявий і незграбний Мікі рік тому мандрував із Челонером з Півночі на Південь? Звідки їй було знати про дивовижну дружбу песика з чорним ведмежам Ніївою? Чи про те, як малята, на своє лихо, випали з човна Челонера, як їх підхопила бурхлива річка і як вони рушили до водоспаду — до великих пригод? Про те, як ці пригоди зробили з Ніїви дорослого ведмедя, а з Мікі — дикого пса? Одначе Нанет ВІДЧУЛА серцем те, чого не бачила. Пес з’явився в її житті невипадково. Його послала до неї Вища сила.
Жінка тихенько встала, щоб не розбудити маленьку в колисці, і вийшла з хати. Над лісом виднівся краєчок місяця. Залитим сяйвом подвір’ям Нанет пішла до загороди. Пес радісно заскавчав і заходився облизувати теплим язиком не сховані в рукавиці долоні, які Нанет простягнула до нього крізь дерев’яні ґрати.
— NON, NON, ти точно не диявол, — лагідно приказувала вона тремтливим голосом. — Ти мій СОКЕТААО, я молилася, МОЛИЛАСЯ — і ти прийшов. Щовечора я на колінах просила Пресвяту Діву змилостивитися над моєю дівчинкою й освітити її життя небесним сяйвом. І ОСЬ ТИ ПРИЙШОВ! А любий Бог не посилає дияволів у відповідь на молитви. NON, такого бути не може!
А Мікі — так, ніби добрий дух наділив його глибоким розумінням — притулився до рук Нанет побитою, закривавленою мордою.
Тим часом Дюран ховався на узліссі й уважно спостерігав за хатою Ле Бо. Коли вхідні двері відчинилися, він завважив проблиск світла і Нанет, яка пішла до загороди. Дюран безвідривно слідкував за жінкою, доки та не повернулася в хату. Потім захихотів, пішов до розведеного вогнища й доробив ВАХҐУН — мотузку, закріплену на довгій палиці. ВАХҐУН, палиця і трохи кмітливості — от і все, що знадобилося, щоб заощадити 12 добрих лисячих шкір. Обличчя чоловіка світилося у відблисках полум’я: він посміювався, втішений тим, як легко обвів жінку круг пальця. Нанет здуру відмовилася від шкур, а Жак загинув. Який вдалий збіг обставин! Фортуна, без сумніву, усміхнулася сьогодні Дюрану. Коли дійде до бою, він поставить усе, що має, на LE BÊTE[45] — так він називав дикого пса — виграє й розбагатіє.
Дюран дочекався, коли світло у вікнах хатини згасло, і пішов до загороди. Мікі почув, що наближається людина, і побачив Дюрана здалеку, бо місяць яскраво освітлював усе навкруги. Дюран знався на собаках. Він послуговувався не палицею й сирицевим батогом, як Ле Бо, а хитрістю. Отож підійшов до Мікі впевнено, не ховаючись, а потім, ніби випадково, просунув кінець палиці між жердинами загороди. Тримаючись руками за ґрати, без жодних ознак страху, Дюран спокійно заговорив до пса. Цей чоловік відрізнявся від Ле Бо. Мікі якийсь час прискіпливо його розглядав, а тоді знову задивився на темне вікно хатини. Дюран не міг проґавити такої нагоди. Він помаленьку, непомітно просовував палицю між жердинами, доки закріплений на кінці зашморг не навис над головою Мікі. Дюран майстерно володів ВАХҐУНОМ. Він упіймав таким чином багато лисів, вовків і навіть одного ведмедя. Закоцюблий від морозу Мікі навіть не відчув, як зашморг із сиром’ятної шкіри опустився йому на шию. Не завважив, що Дюран, упираючись ногами в нижню жердину загороди, готується до атаки.
Дюран різко відсахнувся, і псові здалося, що гігантські лещата капкана замкнулися на його шиї. Песикові перехопило дух. Він несамовито звивався, намагаючись вивільнитися, але не міг навіть вискнути. Перебираючи палицю руками, Дюран, що й досі впирався ногами в жердину, підтягнув Мікі до ґрат і що є сили смикнув. Коли ж він нарешті відпустив ВАХҐУН, Мікі повалився на землю, мов мертвий. За десять секунд Дюран уже вдягав намордник на зціплені щелепи пса. Мисливець узяв Мікі на руки й, лишивши загороду прочиненою, пішов до саней. Недоумкувата Нанет ніколи не здогадається, думав собі Дюран. Вона подумає, що LE
